РПЦ теж не мовчить!

АРХІПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
Преосвященнішого Пантелеймона, єпископа Уманського і Звенигородського,
священнослужителям, ченцям та черницям, а також усім мирянам
Уманської єпархії Української Православної Церкви

Возлюблені в Господі чада благословенної Уманської землі!
Звернутися до вас із цим посланням мене спонукала стурбованість станом духовного життя на деяких із парафій нашої єпархії, а також тими процесами, які відбуваються у них.
До Єпархіального управління Уманської єпархії останнім часом стали надходити письмові та усні скарги священнослужителів та мирян на те, що в деяких храмах нашої єпархії з’явилися послідовники псевдоправославного вчення вчительки із Чернівецької області Гарафіни Маковій.
Зважаючи на те, що у своїх книгах та газетних публікаціях згадана особа, лукаво прикриваючись православною термінологією, фактично пропагує язичництво у формі магії, вважаю своїм обов’язком застерегти православних християн від спілкування із Маковій та її послідовниками. Небезпека вчення Маковій полягає в тому, що люди, які необізнані із азами православного богослов’я, але шукають шлях до Істини, керуючись викладеними у писаннях Маковій світоглядними позиціями та практичними порадами, самі того не бажаючи занурюються у магічну стихію, яка безкінечно віддаляє їх від Живого Бога. Говорячи про Гарафіну Маковій, хочу нагадати слова апостола Іоанна Богослова, який застерігав свого часу християн: «Не всякому духу віруйте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, тому що багато лжепророків з’явилося у світі»(1 Ін. 4,1). Із сумом мушу констатувати, що і Гарафіну Маковій впевнено можна віднести до категорії лжепророків.
Болючою є також проблема самовільних хресних ходів, «Чинів покаяння», Чинів «прийняття присяги царю», дискримінації деякими віруючими храмів у залежності від того, прийняла парафія храму код ЄДРПОУ, чи ні. Організатори і натхненники цих заходів фактично перетворилися на харизматичних лідерів, довкола яких згрупувалися духовно незрілі християни.
Серед учасників таких псевдоцерковних зібрань розповсюджується література, видана без благословення церковного священноначалля, на сторінках якої можна зустріти абсолютно несумісні з православним віровченням думки. Під впливом такої пропаганди віруючі починають зневажати священнослужителів, не відвідують самі і відвертають інших від відвідування храмів, священики яких не поділяють їхніх поглядів.
Хочу нагадати, що суто релігійний аспект проблеми присвоєння ідентифікаційних кодів розглядався у 2001 році на VII Пленумі Синодальної Богословської комісії РПЦ, в рішенні якої під №1 записано: «Прийняття чи не прийняття індивідуальних номерів не є питанням сповідання віри чи гріховним діянням. Це справа особистого вибору, вона не має релігійного значення». Тож приймати чи не приймати код – справа особистого вибору кожного, і Церква не засуджує і не схвалює ні тих, хто користується кодами, ні тих, хто вирішив від них відмовитися. Тим більше не має ніякого релігійного значення наявність коду ЄДРПОУ у тієї чи іншої парафії. Відповідно, не інакше, як новітніми розкольниками слід вважати тих, хто закликає не відвідувати православні храми, громади яких мають код ЄДРПОУ. Такою пропагандою ці так звані ревнителі Православ’я відлякують людей від православних храмів, стимулюючи їх відхід до неправославних конфесій.
Теж саме стосується і пропаганди шанування святого царя страстотерпця Миколая ІІ як «викупителя» гріхів російського народу, а також пов’язаний із цим «чин всенародного покаяння», який, у прихованій формі відроджуючи єретичне вчення про «викупний подвиг царя», – вимагає від віруючих каятися у недостатньому прославленні царської родини. Нагадую, що «чин всенародного покаяння» був засуджений покійним Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ у зверненні до духовенства на Єпархіальних зборах у Москві 24 грудня 2007 року.
Сюди ж слід віднести пропагування різного роду політичних ідей, ідеї канонізації московського царя Івана Грозного та Григорія Распутіна, що була піддана осуду Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 3-8 жовтня 2004 року.
Перелічені вище явища одержали також негативну оцінку Священного Синоду Української Православної Церкви (Журнал №93 засідання Священного Синоду УПЦ від 11 листопада 2008 року).
Вважаю своїм архіпастирським обов’язком попередити віруючих про небезпеку, яка криється у нібито православних за своєю формою вченнях, які насправді руйнують Церкву Христову зсередини. Тих же, хто розповсюджує згадані у цьому посланні та інші неправославні вчення, закликаю до каяття та повернення у лоно Святої Православної Церкви, до Її рятівного Богонатхненного вчення. В разі, якщо вони і далі продовжуватимуть свою деструктивну діяльність, заради збереження миру в єпархії мені доведеться застосувати стосовно них заходи канонічного впливу аж до відлучення їх від Церкви.
Закликаю на усіх вас, возлюблені чада – священнослужителі та миряни Уманської єпархії – благословення Боже. «Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами!» (Рим. 16, 24). Амінь.


http://eparhia-uman.at.ua

ПРОРОЧИЦЯ ЧИ ЛЖЕВЧИТЕЛЬКА?

Учителька-народознавець Гарафіна Маковій доволі плідно досліджує фольклор Буковини. Ця робота могла б перерости в цікаві наукові праці, якби не бажання авторки стати родоначальницею лжехристиянського вчення – поганського світобачення із охристиянізованими магічними діями.

Гортаючи сторінки її публікацій, найперше впадає у вічі неправильний погляд на молитву. У Православ’ї – це звертання до Бога, розмова з Ним, порив душі до Всевишнього, прохання молитовної допомоги до Богородиці й святих. У Гарафіни ж – це підзарядка позитивною енергією, магічним дійством. Коли її одного разу запитали, чи можна щось робити після молитви насон, – вона відповіла, що не можна, бомолитва цілком розрядиться. А на запитання, чи можна молитися подумки або пошепки, – відповідь була такою (стиль її письма зберігаємо): «Пошепки – захищає ауру спинного мозгу, стирає знак плохого родового огня... Співати – вихаювати усезло з середини – чистка від хвороби нутра: спалювання там чорної енергетики в цілому». У такому ж дусі – поради щодо поклонів, посту тощо.

Досить часто в книгах Маковій використовуються такі чужі для Православ’я поняття, як аура, карма, енергетика, родове зло, прокляття роду. А разом з ними перейняті хибні поганські думки, що подаються як нове «божественне» вчення про гріх.

Вчення це дуже просте. Батьки, ведучи грішне життя, закликають на себе гріхи роду, які передають своїм дітям (прокляття роду). Тут гріх виступає не як особиста провина перед Богом, а як енергетичне зматеріалізоване зло, яке тягарем лежить на кожному роді, місті, навіть країні, що може передатися по родинній лінії, чи його, як вірус, можна підхопити від родичів, або від чужих людей, чи навіть від цілих країн через одяг, овочі чи фрукти цих людей чи країн. Відповідно, щоб позбутися гріха, потрібно звершити певні магічні дії, промовити певні магічні формули, вести певний спосіб життя. У всіх же нещастях і проявах беззаконня винувате оце родове зло. Отже, виходить, що православні таїнства Хрещення, Покаяння безсилі перед отим прокляттям. Виходить, що охрещені непорочні дітки, котрі дійсночерез необдумані вчинки батьків можутьпереносити тілесні страждання (наприклад, батьки передали дитині венеричне захворювання), є, як навчає «пророкиня», чортенятами, дітьми сатани, вихованцями дияволиць. І навіть Св. Письмо, де в Єзекиїля весь 18 розділ заперечує таке розуміння гріха, в якому Господь говорить, що не будевідповідати син за вчинки батьків, а батьки за вчинки дітей, – не авторитет для Гарафіни. Тому й не дивно, що вона мало посилається на Біблію, використовуючи її цитати або для «красного слівця», або для незграбного підтасовування під свою науку. Ще менше посилань на святих отців та вчення Церкви. Більше того, воно критикується, як невіглаське, профанське, недосконале і нерозкрите повністю. Натомість рясніють посилання нанародну мудрість: звичаї, прислів’я, обрядові язичницькі дійства, пісні, легенди, повір’я.

А інститут священства викликає в «пророкині» взагалі суперечливі почуття. З одного боку, священик – провідник Духа Божого, з іншого – лицемір, фарисей, слуга диявола. Критерій оцінки – лояльність до її науки чи спротив.

Якось її запитали: «Чи втратили Ваші книжки енергетичний заряд, побувавши у руках архімандрита Федора, який їх не сприйняв?» Відповідь шокуюча: «Відторгши Дари Святого Духа, він розписався у своєму безсиллі перед Небесним Отцем... Прочитайте молитву при запалених свічах і скропіть їх святою водою, аби сатанинське відділилося до сатани». І це про намісника монастиря, який застеріг про загрозу її творів.

У своїх прихильниках Маковій плекає почуття приреченості, неможливості спасіння без неї, дозволяє собі замість Бога виносити найсуворіші вердикти щодо спасіння чи загибелі людей. Можемо в цьому переконатися із запитання й відповіді, надрукованих у її «офіційному друкованому органі» газеті «Економічно-благочестивий вісник», де Гарафіна та її послідовники відповідають від імені Ісуса (!):

«– Мого племінника дружина змусила закодуватися від горілки. Знаю, що це великий гріх. Як йому в цьому допомогти?

– Ісусе, як Твоя пресвята воля, скажи... Той, хто кодувався, уже не належить Христу... Відщеплена вівця від стада Христового уже в стаді Христовім не буде».

Як бачимо, вирок винесено. І хай там що говорить Христос про покаяння й Своє Милосердя. А Він говорить, що допоки живі – завжди є можливість повернути з хибної дороги, впасти до ніг Отця Небесного, попросити прощення за свої вчинки й здобути в дар вічне блаженне життя.

Те, що Церква віками намагається викорінити з людської свідомості, Гарафіна Маковій відроджує як «справжню науку Христову», відкриває нові «одкровення», будує нове, чи воскрешає старе, поганське вчення. Шкода, але воно спокусило не одного православного. Тож пам’ятаймо – мірилом істини є Церква. Лише вона, як пише Біблія, стовп і підвалина правди. Лише її пекельні сили не переможуть.

Ієромонах Марк (Левків)

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 8 (9)

http://www.pravoslavja.lutsk.ua

Фото: http://www.volyn.com.ua

УВАГА: Псевдохристиянська "чорнуха" неподалік храму у Львові!

У древньому м. Львові недалеко від храму св. Андрія та поруч місцевого державного історичного архіву на пл. Соборній ось уже тривалий час продають поруч із християнськими книгами єретичну літературу - "одкровення" вчительки-народознавця з Буковини Гарафіни Маковій, яка під прикриттям християнських світлих істин чинить темні справи...

Продають ці "заряджені книги" переважно старші жіночки. Часом їх охороняють... Хто безстрашно виступав проти цього беззаконня, того "маковійці" навіть переслідували. Раніше вони поширювали цю окультну писанину прямо на території храму, проте через зауваги та протести свідомо віруючих християн посунулися дещо далі - та нецерковну територію...

У храмі св. Андрія висить немало часу зліва при вході душпастирська осторога, щоб вірні не ловитися на ці книги, котрі є небезпекою для віри і є з області магії та забобонства. Та, як видно, духовні сліпці не перевелися.

На цих фото добре видно як на окремому столику зліва від більшого продають різнокольорову диявольську приманку, тобто лжедуховні твори Маковій, її соратника "по делу" Олександра Нового та інших ошуканців... Це не реклама цих "одкровень", а, швидше, пересторога!





Вважаймо, дорогі у Христі, бо диявол не спить, а всіляко діє та хитро маскується у цьому часто гріховному світі!

Маковій кинулась з головою у так зване «народознавство» і не тільки. Написала вже чимало книг, статей, поширюючи нібито «безневинні речі», проте її численні забобони лише множаться у свідомості легковірних.

Найперше це все суперечить різко найпершій Господній заповіді:
«Нехай у тебе не буде інших богів, крім Мене…». З цього забороняється
вдаватись до магічних практик, всякого роду ворожби, різного роду
забобонства. Магія завжди залишається магією, яким би кольором її не
окреслювали. Біла магія – частина чорної, без неї існувати не може, бо
діють в окультизмі одні й ті самі сили – злі духи, диявол. У багатьох
християнських молитовниках, книжках, катехизмі є певний перелік гріхів,
що випливає з конкретної заповіді, зокрема й цієї. Це вчать часом і
дітей у школі.

Гарафіна має, отже, магічне сприйняття світу, насамперед церковної
дійсності, молитви, помочі святих. Це простежується у багатьох її
творах. Вивчає традиції українців, посилається на предків, подає й
народознавчі матеріали. Жінка стверджує, що має об’явлення від Бога...
Видно, що вона з Ним «спілкується» немовби з панібратом, який їй
відкриває таємниці людства, гріха і т. д. Вона дивиться в його очі…
Перечитавши критично ряд тих «небесних послань», зрозумів за Божою
ласкою, що це ще одна диявольська пастка. Це не християнський Бог шле
відразу «на молитву» потрібну інформацію, а, швидше, замаскований його
противник-дурисвіт, тобто дідько. Як кажуть у народі – не все золото,
що блищить.

Ознайомлюючись із тими «об’явленнями», бачиш, що Христова правда далека від «догм» Гарафіни Петрівни. Це не є автентичні «надДари» св. Духа, як стверджується, особливо з метою реклами своїх «послань із неба». Було б добре, якщо б священнослужителі сказали стосовно цього свою компетентну думку.

Підходить тут, як на мене, оте біблійне апостола Павла до учня Тимотея:

«…Жінка нехай учиться мовчки, в повній покорі. Навчати жінці я не
дозволяю… Адам бо спершу був створений, а Єва потім. І Адам не був
зведений, жінка ж, зведена, завинила…» (1 Тм. 2, 11-14). «А коли хтось
навчає інакше й не притримується здорових слів, слів Господа нашого
Христа та побожної науки, той засліплений гордістю, нічого не розуміє,
хворий на пусті змагання та словесні суперечки…» (1 Тм 6, 3-4). Варто
остерігатися нечистих, бабських байок, вправляючись у благочесті (пор.
1 Тм. 4, 7).