З висновків засідання Священного Синоду УПЦ КП

...Значну увагу вчення Г. Маковій надає марновірствам, більшість з яких носять язичницько-фольклорний характер.

Наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно обмастити тваринячими нечистотами різні частини тіла (в тому числі інтимні), а потім все це змивати з себе за особливим ритуалом (див. книгу «Прошу прийняти», с. 376). Г. Маковій наставляє, що якщо мати позбавила дитину материнського молока до того часу, поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»» (там само, с. 379).

У своїх творах Гарафіна Маковій не раз детально описує непристойні гріховні статеві дії (див. «Діалоги з неба», с. 368, с. 386 та ін). Загалом у її вченні непропорційно велика увага приділяється статевим органам, питанням статевих відносин, збочень тощо.

Деякі з пропонованих Г. Маковій для своїх послідовників ритуалів мають відверто язичницький характер. Наприклад, вона вчить, що для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді. Щоб, за словами Гарафіни Маковій, «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» (там само, с. 236).

Маковій викладає відверто нехристиянські погляди на посмертне існування душі, зокрема вчить про реінкарнацію, свідомо протиставляючи своє вчення церковному: «Помер з плямою – Матір Божа тебе не забрала, коло гробу свого застряг. Родичі молитвами не відмили – стирчатиме твоя душа певний час, і якщо її далі не відмиватимуть, піде на переселення. Християнська мораль, що іде через церкву, заперечує переселення душ, але як на мене, з того, що я бачу, забуваючи додати: не переселяється та душа, котра жила за християнськими заповідями, була з Христом, а котра стала на узбіччі християнської моралі, а від гріхів її нащадки не омили, йде зовсім по іншій лінії» (там само, с. 35). Також у вченні Г. Маковій значна увага приділяється «родовому злу», яке переходить на людину від предків.

За всіма ознаками вчення Г. Маковій може бути визначене як окультно-магічне, в якому використовуються такі нехристиянські й окультні поняття, як «карма», «астрал», «ера Водолія», тощо.

Детальний критичний аналіз вчення Г. Маковій був проведений кандидатом богослів’я Костянтином Москалюком. Після його критичних публікацій у виданнях Київського Патріархату щодо лжевчення Г. Маковій на адресу автора, а також до Київської Патріархії надійшла досить велика кількість листів на її захист, що свідчить про розповсюдження вказаного лжевчення серед віруючих. За існуючими даними декілька кліриків Київського Патріархату також опинилися під впливом цього вчення, за що на них були накладені канонічні заборони.

Архієрейський Собор УПЦ Київського Патріархату на своєму засіданні 14 травня 1999 р. виніс наступну постанову: «Висловити глибоке занепокоєння з приводу проникнення у православне середовище різних окультних вчень. Ці вчення, прикриваючись своєю удаваною належністю до Православ’я, насправді не тільки не відповідають спасительному вченню Святої Соборної і Апостольської Церкви, але й відкрито протиставляють себе їй. До таких вчень, зокрема, належать теософія Олени Блаватської та її послідовників, вчення «Живої етики» сім’ї Реріхів, вчення Ольги Асауляк, а також інші вчення та практики, засновані на нехристиянських способах спілкування з духовним світом. Маючи відомості про проникнення названих вчень у середовище вірних і навіть духовенства, звернути увагу преосвященних архипастирів та пастирів Української Православної Церкви Київського Патріархату на невідповідність вищеназваних вчень віровченню Православної Церкви і категорично заборонити їх підтримку та розповсюдження в будь-якій формі з боку вірних Київського Патріархату».


Джерело: http://www.cerkva.info

Вчення Гарафіни Маковій - єретичне

Синод Української Православної Церкви Київського патріархату під головуванням Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета розглянув питання про вчення Гарафіни Маковій.

Гарафина (Гарафіна) Петрівна Маковій (Карча) народилась 2 лютого 1949 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Працювала вчителькою української мови, літератури та народознавства.

Як можна зрозуміти з її книг, з 90-х років почала проводити індивідуальні зустрічі, розкриваючи людям «таємницю гріха», яка нібито відкрита їй безпосередньо Господом.

У 1995 р. засновує «Народознавчо-просвітницьке товариство «Факел»», та однойменне видавництво, розпочинає друк книжок та газети «Економічно-благочестивий вісник». З цього часу особисті прийоми припиняються.

Всі свої міркування та вказівки Г . Маковій вважає і оголошує таким, що нібито вони безпосередньо отримані від Бога. Вона вважає, що має особливі дарування, які називає «наддарами Святого Духа». Слова «почула на молитву…», «на молитву Господь показує…», «ставлю на молитву…» та інші подібні зустрічаються майже на кожній сторінці її текстів. Тобто свої «одкровення» Гарафіна Маковій отримує тоді, коли забажає – «поставивши на молитву». На цій підставі всі твердження Г. Маковій її послідовниками мусять обов’язково сприйматися як беззаперечна істина, отримана «від Бога». Таким чином вона привласнює абсолютну владу спрямовувати дії своїх послідовників нібито з вказівки самого Господа.

Г. Маковій та її послідовники вважають себе справжніми християнами, проте від православ’я її вчення бере лише зовнішню сторону: відвідування храму, молитви, пости, використання свічок, освяченої води, тощо. Але ставлення до таїнств, обрядів і церковних речей носить швидше «магічний» характер.

1. На підставі аналізу публікацій Гарафини Петрівни Маковій та її послідовників визнати, що її вчення істотно суперечить вченню Православної Церкви, тому що містить елементи:

- окультизму,
- язичництва і магії,
- анімізму (віри у існування особливих духів неживої природи),
- духовної самоомани (облещення),
- марновірств,
- вірувань у переселення душ, карму та інші елементи нехристиянських віровчень і практик, які прямо суперечать Священному Писанню, Священному Переданню та вченню Православної Церкви.

У зв’язку з цим лжевчення Г. Маковій підлягає засудженню. Визнати, що воно підпадає під дію п. 14 Постанов Архієрейського Собору УПЦ Київського Патріархату від 14 травня 1999 р., яким засуджено окультні вчення.

2. Категорично заборонити підтримку та розповсюдження з боку вірних Київського Патріархату лжевчення Г. Маковій у будь-якій формі, в т.ч. через її газету та книги. Прихильники цього лжевчення зобов’язані полишити його та повернутися до істинної православної віри через прийняття таїнства Покаяння. Клірики, які є прихильниками лжевчення Г. Маковій, підлягають забороні до повного і правдивого покаяння.

3. Закликати пастирів і паству бути пильними та не дозволяти окультним і язичницько-магічним вченням й практикам під виглядом народних обрядів і звичаїв проникати у православне середовище.

http://siver.com.ua

Заборона антихристиянського вчення Маковій Синодом УПЦ КП

СИНОД УПЦ КП УТВОРИВ РЕДАКЦІЙНИЙ ВІДДІЛ ТА ЗАБОРОНИВ ВІРНИМ ПІДТРИМУВАТИ І ПОШИРЮВАТИ «ЛЖЕВЧЕННЯ» ГАРАФИНИ МАКОВІЙ


У Київській Патріархії під головуванням Патріарха Філарета 17-18 березня 2011 року відбувається засідання Синоду. Його учасники розглянули низку питань та частину звітів про діяльність єпархій Київського Патріархату за 2010 р. 18 березня Синод продовжить розгляд звітів.

17 березня на засіданні Синод ухвалив утворити Редакційний комітет Видавничого відділу Київської Патріархії і покласти на цей комітет обов’язки перевірки (цензури) богослужбових, богословських та духовно-повчальних видань, які готуються до друку в Українській Православній Церкві Київського Патріархату, на предмет їхньої відповідності Священному Писанню, Священному Переданню і вченню Православної Церкви.

Вся богослужбова, богословська і духовно повчальна література, яка видається в Українській Православній Церкві Київського Патріархату, повинна мати благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета або єпархіального архієрея і гриф Редакційного комітету.

Богослужбові книги українською мовою видаються лише з благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України. Це стосується як перекладених українською мовою, так і новоскладених богослужбових текстів. Використання інших видань богослужбових книг українською мовою в Українській Православній Церкві Київського Патріархату не благословляється.

Синод заслухав доповідь Патріарха Філарета «про розповсюдження серед православних християн України лжевчення Гарафіни Маковій». На підставі аналізу публікацій Гарафини Петрівни Маковій та її послідовників Синод визнав, що її вчення істотно суперечить вченню Православної Церкви, тому що містить елементи окультизму, язичництва і магії та елементи нехристиянських віровчень і практик, які прямо суперечать Священному Писанню, Священному Переданню та вченню Православної Церкви.

Синод заборонив підтримку та розповсюдження з боку вірних Київського Патріархату лжевчення Г. Маковій у будь-якій формі, в т.ч. через її газету та книги. Синод закликав пастирів і паству бути пильними та не дозволяти окультним і язичницько-магічним вченням й практикам під виглядом народних обрядів і звичаїв проникати у православне середовище.

Рішенням Синоду УПЦ КП архиєпископа Тобольського і Єнісейського Варуха (Тищенкова) виключено з числа єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату

Джерело публікації: risu.org.ua

РПЦ теж не мовчить!

АРХІПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
Преосвященнішого Пантелеймона, єпископа Уманського і Звенигородського,
священнослужителям, ченцям та черницям, а також усім мирянам
Уманської єпархії Української Православної Церкви

Возлюблені в Господі чада благословенної Уманської землі!
Звернутися до вас із цим посланням мене спонукала стурбованість станом духовного життя на деяких із парафій нашої єпархії, а також тими процесами, які відбуваються у них.
До Єпархіального управління Уманської єпархії останнім часом стали надходити письмові та усні скарги священнослужителів та мирян на те, що в деяких храмах нашої єпархії з’явилися послідовники псевдоправославного вчення вчительки із Чернівецької області Гарафіни Маковій.
Зважаючи на те, що у своїх книгах та газетних публікаціях згадана особа, лукаво прикриваючись православною термінологією, фактично пропагує язичництво у формі магії, вважаю своїм обов’язком застерегти православних християн від спілкування із Маковій та її послідовниками. Небезпека вчення Маковій полягає в тому, що люди, які необізнані із азами православного богослов’я, але шукають шлях до Істини, керуючись викладеними у писаннях Маковій світоглядними позиціями та практичними порадами, самі того не бажаючи занурюються у магічну стихію, яка безкінечно віддаляє їх від Живого Бога. Говорячи про Гарафіну Маковій, хочу нагадати слова апостола Іоанна Богослова, який застерігав свого часу християн: «Не всякому духу віруйте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, тому що багато лжепророків з’явилося у світі»(1 Ін. 4,1). Із сумом мушу констатувати, що і Гарафіну Маковій впевнено можна віднести до категорії лжепророків.
Болючою є також проблема самовільних хресних ходів, «Чинів покаяння», Чинів «прийняття присяги царю», дискримінації деякими віруючими храмів у залежності від того, прийняла парафія храму код ЄДРПОУ, чи ні. Організатори і натхненники цих заходів фактично перетворилися на харизматичних лідерів, довкола яких згрупувалися духовно незрілі християни.
Серед учасників таких псевдоцерковних зібрань розповсюджується література, видана без благословення церковного священноначалля, на сторінках якої можна зустріти абсолютно несумісні з православним віровченням думки. Під впливом такої пропаганди віруючі починають зневажати священнослужителів, не відвідують самі і відвертають інших від відвідування храмів, священики яких не поділяють їхніх поглядів.
Хочу нагадати, що суто релігійний аспект проблеми присвоєння ідентифікаційних кодів розглядався у 2001 році на VII Пленумі Синодальної Богословської комісії РПЦ, в рішенні якої під №1 записано: «Прийняття чи не прийняття індивідуальних номерів не є питанням сповідання віри чи гріховним діянням. Це справа особистого вибору, вона не має релігійного значення». Тож приймати чи не приймати код – справа особистого вибору кожного, і Церква не засуджує і не схвалює ні тих, хто користується кодами, ні тих, хто вирішив від них відмовитися. Тим більше не має ніякого релігійного значення наявність коду ЄДРПОУ у тієї чи іншої парафії. Відповідно, не інакше, як новітніми розкольниками слід вважати тих, хто закликає не відвідувати православні храми, громади яких мають код ЄДРПОУ. Такою пропагандою ці так звані ревнителі Православ’я відлякують людей від православних храмів, стимулюючи їх відхід до неправославних конфесій.
Теж саме стосується і пропаганди шанування святого царя страстотерпця Миколая ІІ як «викупителя» гріхів російського народу, а також пов’язаний із цим «чин всенародного покаяння», який, у прихованій формі відроджуючи єретичне вчення про «викупний подвиг царя», – вимагає від віруючих каятися у недостатньому прославленні царської родини. Нагадую, що «чин всенародного покаяння» був засуджений покійним Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ у зверненні до духовенства на Єпархіальних зборах у Москві 24 грудня 2007 року.
Сюди ж слід віднести пропагування різного роду політичних ідей, ідеї канонізації московського царя Івана Грозного та Григорія Распутіна, що була піддана осуду Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 3-8 жовтня 2004 року.
Перелічені вище явища одержали також негативну оцінку Священного Синоду Української Православної Церкви (Журнал №93 засідання Священного Синоду УПЦ від 11 листопада 2008 року).
Вважаю своїм архіпастирським обов’язком попередити віруючих про небезпеку, яка криється у нібито православних за своєю формою вченнях, які насправді руйнують Церкву Христову зсередини. Тих же, хто розповсюджує згадані у цьому посланні та інші неправославні вчення, закликаю до каяття та повернення у лоно Святої Православної Церкви, до Її рятівного Богонатхненного вчення. В разі, якщо вони і далі продовжуватимуть свою деструктивну діяльність, заради збереження миру в єпархії мені доведеться застосувати стосовно них заходи канонічного впливу аж до відлучення їх від Церкви.
Закликаю на усіх вас, возлюблені чада – священнослужителі та миряни Уманської єпархії – благословення Боже. «Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами!» (Рим. 16, 24). Амінь.


http://eparhia-uman.at.ua

Народознавство, яке породжує єресі, або лжевчення Гарафіни Маковій

Судити особисті гріхи кожного з нас буде Господь. Але якщо людина, навчаючи інших проповідує якесь вчення, до того ж подаючи його як православне і не маючи на це благословення Церкви (з 12 книжок, з якими довелося ознайомитися, на жодній немає благословення єпископа), то виникає цілком закономірне і обов’язкове запитання – якого характеру це вчення і чи відповідає воно вченню Православної Церкви ? Адже апостол Петро говорить: «Завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоволінням» (1 Пет. 3: 15)

Звичайно, відповідь прихильників вчення Гарафіни Маковій можна легко вгадати заздалегідь: «Гарафіні Петрівні не потрібне благословення Церкви, і вчення її правдиве, бо інформацію вона отримує безпосередньо від Самого Бога». Але ж звідки відомо, що саме від Бога? З цього приводу апостол Іоан Богослов навчає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі» (1 Ін. 4: 1) Тим більше, що безліч її постулатів суперечить Священному Писанню і Церковному Переданню (про це згодом). А те, що можливо співпадають деякі обставини чи місцевості, про які Маковій повідомляє прихильникам і чим постійно хвалиться, аж ніяк не є беззаперечним доказом Божественного одкровення, бо й бісам ці речі, звичайно ж, відомі. Ось, що пише блаженний Августин: «Бо злі духи, бажаючи утримувати людину в омані, облещують її показом того, що, як вони бачать, згідне з її очікуванням і бажанням. [...] За якимось таємним Божим судом підпадають нерідко впливу впалих ангелів, яким попускається іноді мати певний вплив на нижчу частину світу. Від цих насмішок і обманів злих духів відбувається те, що марновірне і згубне мистецтво прорікання іноді справді відкриває провидцям щось з минулого і майбутнього і говорить їм багато чого такого, що згодом почасти виправдовується подіями. Такі невеликі вдачі збуджують і живлять цікавість, через що вони все більше і більше заплутуються і заплутують інших у тенета злобливої омани...». Проте Гарафіна Маковій і її послідовники чомусь вперто і беззастережно вважають такі видіння Божественними. Але хто може вважати себе достойним прямого надприродного спілкування з Богом? «Ніяк не прийми, – говорить преподобний Григорій Синаїт, – якщо побачиш що-небудь чуттєвими очима або розумом поза або всередині тебе, чи буде то образ Христа, або ангела, або якогось святого, або якщо подасться тобі світло... Будь уважний і обережний!» Як пише святитель Ігнатій Брянчанінов: «Найбільш небезпечний і неправильний спосіб молитви полягає в тому, коли той, хто молиться, складає силою своєї уяви мрії або картини, запозичуючи їх, очевидно, зі Священного Писання, а по суті ж – зі свого власного стану, зі свого падіння, зі своєї гріховності, зі свого самообману, – цими картинами лестить своїй зарозумілості, своєму марнославству, своїй високо-розумності, своїй гордості, обманює себе…» Згадаймо також житіє преподобного Ісаакія Печерського, який сім років провів у тісній печері, постійно перебуваючи у пості і молитві. Прп. Ісаакій ніколи не лягав на ложе, а лише сидячи підкріпляв себе короткочасним сном. Та навіть при такому подвижницькому житті йому з’явились біси у вигляді ангелів і Христа і спокусили його. Свт. Ігнатій Брянчанінов, покликаючись також на св. Ісаака Сиріна, також говорить: «Відомо, що істинним святим Божим видіння даруються лише за Божим благоволінням і дією Божою, а не з волі людини і не за її власним зусиллям, – даруються несподівано, дуже рідко, при випадках особливої потреби, на дивний розсуд Божий, а не як прийдеться». Що ж ми бачимо у випадку Гарафіни Маковій? Вона «ставить на молитву» і одразу отримує відповідь. Тобто Господь для неї виступає прямим співрозмовником, Який ніби відповідає як тільки вона забажає поставити запитання. Та й навіть сам характер «відповідей» через видіння, які описує Маковій, часто змушує просто ніяковіти! У книзі «Прошу прийняти» (с. 368) Гарафіні Петрівні «на молитву» показується картина майже порнографічного змісту, і такі «одкровення» далеко не поодинокі. Невже Господь посилає такі видіння? Хіба в творах святих отців можна зустріти такі безсоромності?

Як вже вказувалося, тема статевих збочень доволі часто має місце у книгах Маковій. Справді, у сучасному суспільстві існує така проблема, але ж навіщо описувати різні збочення, відхилення і гріховні дії з такими зайвими подробицями, які навіть соромно прямо цитувати, якщо існують стриманіші і лаконічніші вирази: блуд, перелюб, скотолозтво і т. д.? Яку користь несуть такі детальні оповіді і кому вони до вподоби? Відразу і шок у здоровомислячого християнина викликають також і ритуали, які «вибиває на молитву» Гарафіні Маковій. Так, наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно «обмастити тваринячими нечистотами обличчя, руки (від ліктів униз), соски грудей (і чоловікові), чоловікові на середині дітородного органу начертати хрестик, (напевне тими ж фекаліями. – Авт.) жінці – дугу, ріжками вверх, нижче пупка, відтак обмастити коліна, ніготь першого пальця від середини стопи на обох ногах…» («Прошу прийняти», с. 376). Далі все пропонується змити у зворотному порядку відваром з полину, просячи при цьому прощення і згадуючи Ісуса Христа. Де у православному віровченні знайдемо таке? Що це, як не збочений язичницький ритуал? Чи може це «дійство» є християнським, бо у ньому згадується Господь наш Ісус Христос? Аж ніяк. Адже «не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне… Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7: 21 – 23)

Хотілося б також дізнатися, чи всі прихильники Гарафіни Петрівни, яким доводилося залишками їжі годували тварин (а таких, напевне, чимало, особливо у сільській місцевості), пройшли цей «посланий з неба» ритуал? Бо якщо ні, то, за словами Маковій, «на родовій лінії підуть «колобки» – пузаті і низькорослі, порушується ендокринна система, може скорочуватися рід» («Прошу прийняти», с. 376). Є й інші, м’яко кажучи не християнські ритуали. Якщо мати позбавила дитину материнського молока, до того часу поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»». («Прошу прийняти», с. 379) Про які християнські відносини між матір’ю і сином у такому випадку можна говорити? У подібних ритуалах, яких навчає Гарафіна Петрівна, часто поєднуються свята вода, інтимні місця, певна кількість церковних свічок, заклинання на зразок молитви, чітка послідовність дій тощо.

Існують і відверто язичницькі ритуали, в яких потрібно приносити жертву «духам природи». Для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді, щоб, за словами Гарафіни Маковій «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: «Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» («Прошу прийняти», с. 236). Але ж що спільного у цього «жертвоприношення» з християнством? Наведемо ще одну показову цитату: «Тепер, коли я маю якусь міру іншого зору, то бачу, виходить цар-Риба і дає інформацію, що в людини тому біда, бо там і там, тоді і тоді, вона чи її предки нищили риб’яче царство… І бачиш, населля казок отими царями-Жабами, царями-Деревами, взято із життя, і казки стають зовсім не казки, а живі реалії, які ми відовчилися розуміти. Можна закинути, що це язичництво. Так, язичництво. Але християнство, людоньки добрі, є тоді, коли ми ведемо себе як істинні християни!» («Прошу прийняти», с. 232) Якщо Маковій сама визнає, що вчення її це язичництво, то що ще треба доводити? Проте і її «але» не менш парадоксальне, бо ж якщо ми маємо вести себе як християни, то ми відповідно, аж ніяк не можемо вести себе як язичники, тобто вірити в забобони і язичницькі ритуали, бо інакше ми вже не християни.

Цікавою особливістю ритуалів Гарафіни Маковій є те, що саме вони являються завершенням, інакше кажучи основною дією для звільнення від гріха. Тобто людина може посповідатися, причаститися Святих Тайн Тіла і Крові Христа, але потім, після «щирого розкаяння» потрібно таки звершити ритуал. Православна ж Церква вчить нас, що щиросердне розкаяння, покаяння – зміна способу мислення, переміна власного гріховного життя – щира молитва і причастя Тіла і Крові Спасителя є достатніми засобами для звільнення від тягаря гріхів. Найвищими Дарами Божими є Святі Тайни Тіла і Крові Христа, а не забобонні дійства і фантазії Гарафіни Маковій, яка свої книги називає «надДарами». У вченні Церкви місця марновірним ритуалам не було і немає! Народознавство як вияв побуту наших предків не може займати місце православної віри або змішуватися з нею. Бо в народознавчих обрядах і традиціях значне місце займає язичництво, забобони і «народна магія». Зрештою, якщо більше подивитися у глибину віків, то побачимо, що наші предки були прямими язичниками. Але ж це не означає, що православним християнам, які цікавляться власною історією і звичаями, необхідно поклонятися ідолам Дажбога чи Перуна і приносити їм жертви. Місце народознавства в історичному і культурному вивченні, але аж ніяк не у релігійному житті людини, яка вважає себе православним християнином. Але ж звідки, як не з язичницько-народознавчих звичаїв взяла Гарафіна Маковій свої обряди, забобони і заборони? Адже церковна свідомість таких речей не знає. Прикладом також може послужити велика кількість марновірних заборон, введених Маковій ( див. «Діалоги з неба»): не можна переливати олію у окремі посудин (с. 11), використовувати ліки (с. 13 – 14) чи проводити операції навіть при смертельній загрозі (с. 16); мати піаніно (с. 20), акваріумних рибок чи папугу (с. 124), брати до рук жолуді (у них начебто вміщено велике вселенське зло) (с. 22), пити з отвору пляшки (с. 23), дивитись у чужі дзеркала (начебто дзеркало акумулює «астральне зло») (с. 27), переносити слова на письмі (с. 306), обходити машину ззаду, коли хочеш сісти у неї (це нібито закликає аварію) (с. 28 – 29). Заборонено проводжати когось на пероні вокзалу (с. 303), писати у свій зошит номер чужих автомашин (цим нібито перебираєш «карму» водія) (с. 293), використовувати телевізор, телефон, електроприлади (це начебто живе втілення диявольщини – с. 181), хоча у «Сторінках із щоденника 1993 р.» (с. 156, 188) Гарафіна Петрівна абсолютно спокійно згадує про свої довгі телефонні розмови. Не можна вживати «субтропічні і цитрусові, бо вони є не наші» («Діалоги з неба», с. 110), не можна пити чай: «Чай – від сатани. Варення від Бога. Чай руйнує підкірки головного мозку, висмоктуючи з них енергію завтрашнього дня» («Діалоги з неба», с. 72). Але вживати цей напій не можна лише на початку книги, бо в кінці Гарафіна Петрівна говорить вже абсолютно протилежне: «Чай індійський корисний християнам і недобрий для дітей антихриста. Християни в індійському чаєві знейтралізовують хвилі буддизму, бо в Індії чай – ритуальне питво» («Діалоги з неба», с. 312). Як бачимо від великої кількості забубонів «провидиця» плутається навіть на сторінках однієї книги «Діалоги з неба». Подібно до цього і «воля Божа» змінюється тоді, коли зручно Маковій. Так, у книзі «Сторінки із щоденника 1993 рік» (с. 158) вона пише: «8.04.1993… Господи, прошу Тебе уклінно: поможи мені розібратися в собі. Я ж віддала свій хрестик, образ свого помічного Христа (що у значок: «Ну погоди» замість вовка із зайчиком поклала). Кому, мій Боже? Хрестика зняла із шиї і натягнула на шию. Той хрестик, що дав мені у Київській Лаврі архідиякон Ігнатій-Іларіон… – Ти дала тому, хто загубився на дорозі до Мене й поник, во ім’я воскресіння його душі, щоб він у роботі твоїй був поруч з тобою. Будь джерелом, що не висихає, а він – має приводити до питва, – почула у відповідь». Проте далі (с. 424) читаємо: «18.07.1993… – Ісусе, а ось я дала йому значок, у який я вклала Твоє зображення, і хрестик, який мені архідиякон Ігнатій подарував: забрати назад? – Твоє має бути з тобою, його – з ним. Далі на молитву почула текст інформації взагалі: Те, що з себе не даруй нікому, бо та людина буде тебе топтати як того захочеться її душі. І роз’яснення: дарована тобою річ – у життєвій оболонці людини. Вона є частиною тебе у тій людині. І ви – у безперервному зв’язку. Річ твоя намагнічує чуже зло і відправляє тобі на голову, як тільки у тобі є де зачепитися чорноті: в чомусь ненароком згрішила». Що ж, виходить за три з половиною місяці «небо» забуло те, що прорікало раніше на запитання щодо того ж самого хрестика? Відповідь насправді банальна і міститься якраз перед другим «одкровенням» (с. 422): «Дуже легко мені стало, коли відв’язалась від Довнича (чоловік, якому дарувався хрестик. – Авт.). Господь казав на молитву про дві паралельні лінії взаємозв’язку у нашій спільній дії, щоб розряджати чорний ефір, який вимагнічує прерізні чорноти з нутра землі, сприяючи різного виду катаклізмам, але, хоч б я із шкіри вилізла, не виходить нічого: ця людина будь-що хоче втілити у життя суто своє. Нам нічого робити разом…» З цього бачимо, що коли якась людина чи подія стає «незручною» для Маковій, «одкровення» з легкістю підганяється під вигідний формат.

Виявляється також, що «волосся на бороді та підборідді в жінок – знак Вселенської мудрості» («Діалоги з неба», с. 308). Яке підґрунтя у цього постулату, здогадатися також не важко. Мити ж волосся можна чомусь лише у суботу («Прошу прийняти», с. 352 – 353). А от при спуску в метро, як стверджує Гарафіна Петрівна, душа людини залишається на поверхні, а потім швиденько переноситься до потрібної станції і на виході чекає людину. Якщо ж людина помирає в метро, то її душу «затягує у себе Луна й дає на послугування до мага» («Діалоги з неба», с. 15). Та чомусь ніхто зі святих, які подвизались в печерах Києво-Печерської Лаври, про такого роду небезпеку підземель не згадує.

Свою організацію «Факел» Маковій «скромно» називає «Субстанцією Святого Духу во ім’я спасіння світів і світу на землі» («Діалоги з неба», с. 29). Не менш «скромно» мовиться і про саму «провидицю». Виявляється, завдяки її ході босоніж було зупинено Армагедон (Там само, с. 3).

Загалом забобонів і марновірств у Гарафіни Маковій настільки багато, що описати їх усі в одній статті практично не можливо. Досить часто говорить вона і про «карму» та «астрал». Напевно у неї якесь особливе, своє «святе писання», бо у тому, яке відоме усім християнам під назвою «Біблія», таких слів не знайдемо, як не знайдемо їх і у позитивному вжитку св. отців. Окрім середи і п’ятниці, Маковій вводить також піст в понеділок («Діалоги з неба», с. 26), але ж на якій підставі, якщо Церквою в цей день піст не введений? Маковій дозволяє собі і пряме перекручування Біблійного тексту. Виявляється, що начебто це Адам спокусив Єву в раю і, «перелякавшись за свою шкуру», звелів спочатку Єві скуштувати плід. «Адам, своїм хотінням заборони, змія і вплодив на дереві» («Діалоги з неба», с. 201). Проте і сама книга Буття, і її церковне тлумачення говорять якраз протилежне. «І не Адам був спокушений; а жінка, спокусившись, вдалась до переступу» (1 Тим. 2: 14).

Гарафіна Петрівна дотримується вчення про переселення душ – реінкарнацію («Прошу прийняти», с. 35). Проте для усіх православних християн це вчення єресь. «Скупчення великого позитиву, що чекало свого утворення породило Бога Отця» («Діалоги з неба», с. 106) – формулює нову єресь Маковій. А от свт. Григорій Богослов говорить: «Отець є Безначальним, тому що ні від кого іншого, навіть від Себе Самого, не запозичив буття».

Інколи можна почути, що Гарафіна Маковій привела до віри багатьох людей. Так, можливо й привела, але до віри в «магічну» обрядовість, забобони та язичницькі ритуали, а така віра з християнством не сумісна.

«Ніхто не можете двом господарям служити…» (Мф. 6: 24).

«Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром…Яка сумісність храму Божого з ідолами?» (2 Кор. 6: 14 – 16)

Отже навіщо брати на себе учительство інших, коли не знаєш православного віровчення, істинної, а не магічної суті церковних таїнств і обрядів, насліддя св. отців і традиції тлумачення Священного Писання? Бо протиріччя з православним вченням гостро і чітко виявляються у вченні Маковій. Це язичницько-народознавче вчення не може бути християнським тільки через те, що містить кілька постулатів зовнішньо спільних з християнством і низку моральних норм, які, проте, також наповнені марновірним змістом, адже велика кількість постулатів має й зовсім протилежне християнству підґрунтя. Прп. Амвросій Оптинський писав: «Старайся завжди перевіряти свої почуття, чи узгоджуються вони з Євангельським вченням і вченням св. отців. Прп. Ніл Сорський пише про себе, що він ніколи не приймав якогось погляду або думки, хоча б вони й здавалися дуже ясними і зрозумілими, поки не знайде на них свідчення у Євангельському вченні або апостольському, або святоотцівському» На жаль, ні сама Гарафіна Маковій, ні її послідовники не дотримуються такого ж правила, інакше вони б побачили величезну прірву, що розділяє її вчення із вченням Православної Церкви.


Костянтин Москалюк, кандидат богослів’я

Джерело: apologet.kiev.ua

ПРОРОЧИЦЯ ЧИ ЛЖЕВЧИТЕЛЬКА?

Учителька-народознавець Гарафіна Маковій доволі плідно досліджує фольклор Буковини. Ця робота могла б перерости в цікаві наукові праці, якби не бажання авторки стати родоначальницею лжехристиянського вчення – поганського світобачення із охристиянізованими магічними діями.

Гортаючи сторінки її публікацій, найперше впадає у вічі неправильний погляд на молитву. У Православ’ї – це звертання до Бога, розмова з Ним, порив душі до Всевишнього, прохання молитовної допомоги до Богородиці й святих. У Гарафіни ж – це підзарядка позитивною енергією, магічним дійством. Коли її одного разу запитали, чи можна щось робити після молитви насон, – вона відповіла, що не можна, бомолитва цілком розрядиться. А на запитання, чи можна молитися подумки або пошепки, – відповідь була такою (стиль її письма зберігаємо): «Пошепки – захищає ауру спинного мозгу, стирає знак плохого родового огня... Співати – вихаювати усезло з середини – чистка від хвороби нутра: спалювання там чорної енергетики в цілому». У такому ж дусі – поради щодо поклонів, посту тощо.

Досить часто в книгах Маковій використовуються такі чужі для Православ’я поняття, як аура, карма, енергетика, родове зло, прокляття роду. А разом з ними перейняті хибні поганські думки, що подаються як нове «божественне» вчення про гріх.

Вчення це дуже просте. Батьки, ведучи грішне життя, закликають на себе гріхи роду, які передають своїм дітям (прокляття роду). Тут гріх виступає не як особиста провина перед Богом, а як енергетичне зматеріалізоване зло, яке тягарем лежить на кожному роді, місті, навіть країні, що може передатися по родинній лінії, чи його, як вірус, можна підхопити від родичів, або від чужих людей, чи навіть від цілих країн через одяг, овочі чи фрукти цих людей чи країн. Відповідно, щоб позбутися гріха, потрібно звершити певні магічні дії, промовити певні магічні формули, вести певний спосіб життя. У всіх же нещастях і проявах беззаконня винувате оце родове зло. Отже, виходить, що православні таїнства Хрещення, Покаяння безсилі перед отим прокляттям. Виходить, що охрещені непорочні дітки, котрі дійсночерез необдумані вчинки батьків можутьпереносити тілесні страждання (наприклад, батьки передали дитині венеричне захворювання), є, як навчає «пророкиня», чортенятами, дітьми сатани, вихованцями дияволиць. І навіть Св. Письмо, де в Єзекиїля весь 18 розділ заперечує таке розуміння гріха, в якому Господь говорить, що не будевідповідати син за вчинки батьків, а батьки за вчинки дітей, – не авторитет для Гарафіни. Тому й не дивно, що вона мало посилається на Біблію, використовуючи її цитати або для «красного слівця», або для незграбного підтасовування під свою науку. Ще менше посилань на святих отців та вчення Церкви. Більше того, воно критикується, як невіглаське, профанське, недосконале і нерозкрите повністю. Натомість рясніють посилання нанародну мудрість: звичаї, прислів’я, обрядові язичницькі дійства, пісні, легенди, повір’я.

А інститут священства викликає в «пророкині» взагалі суперечливі почуття. З одного боку, священик – провідник Духа Божого, з іншого – лицемір, фарисей, слуга диявола. Критерій оцінки – лояльність до її науки чи спротив.

Якось її запитали: «Чи втратили Ваші книжки енергетичний заряд, побувавши у руках архімандрита Федора, який їх не сприйняв?» Відповідь шокуюча: «Відторгши Дари Святого Духа, він розписався у своєму безсиллі перед Небесним Отцем... Прочитайте молитву при запалених свічах і скропіть їх святою водою, аби сатанинське відділилося до сатани». І це про намісника монастиря, який застеріг про загрозу її творів.

У своїх прихильниках Маковій плекає почуття приреченості, неможливості спасіння без неї, дозволяє собі замість Бога виносити найсуворіші вердикти щодо спасіння чи загибелі людей. Можемо в цьому переконатися із запитання й відповіді, надрукованих у її «офіційному друкованому органі» газеті «Економічно-благочестивий вісник», де Гарафіна та її послідовники відповідають від імені Ісуса (!):

«– Мого племінника дружина змусила закодуватися від горілки. Знаю, що це великий гріх. Як йому в цьому допомогти?

– Ісусе, як Твоя пресвята воля, скажи... Той, хто кодувався, уже не належить Христу... Відщеплена вівця від стада Христового уже в стаді Христовім не буде».

Як бачимо, вирок винесено. І хай там що говорить Христос про покаяння й Своє Милосердя. А Він говорить, що допоки живі – завжди є можливість повернути з хибної дороги, впасти до ніг Отця Небесного, попросити прощення за свої вчинки й здобути в дар вічне блаженне життя.

Те, що Церква віками намагається викорінити з людської свідомості, Гарафіна Маковій відроджує як «справжню науку Христову», відкриває нові «одкровення», будує нове, чи воскрешає старе, поганське вчення. Шкода, але воно спокусило не одного православного. Тож пам’ятаймо – мірилом істини є Церква. Лише вона, як пише Біблія, стовп і підвалина правди. Лише її пекельні сили не переможуть.

Ієромонах Марк (Левків)

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 8 (9)

http://www.pravoslavja.lutsk.ua

Фото: http://www.volyn.com.ua

Коментар на статтю лжесвященика о. Євгена Оринина

Гарафіномаковійці, адепти окультно-забобонного вчення чарівниці з Буковини, взялися публічно грішити проти 1-ої Заповіді Божою, забувши, що порушення одного наказу Творця є порушенням цілого закону (декалогу). Виступають проти позиції Христової Церкви, богословів, тверезомислячих священиків і так далі. Нападають! Дійсно, твориться агресивна та неотесана секта, де замість Христа у центрі більше стоїть Гарафіна разом із своїм антихристиянським зловонним "народознавством".

Стаття о. Євгена Оринина з м. Кам'янець-Подільський (цікаво з якої конфесії цей лжесвященик) "Бог понад усе! Гарафіна Маковій - народознавець. Служить Господу Богу способом свого життя, а не мамоні" є свідченням, як служиться одночасно Богові та Його предвічному ворогові сатані, не слухається влади Христової Церкви, виступається проти її очевидної (від Господа) святості попри людські гріхи.

Захищаючи всі магічні штучки та темне забобонство Гарафіни Маковій, він насправді виявляє своє лукаве лице і погоджується з тим усім, що є явним смертельним гріхом у традиційному християнстві та постійною огидою в Господніх очах. "...Не будете ворожити, ані чаклувати" (Левіт 19, 26). Це все, отже, відводить від правдивого спасіння! Всяка магія - зв'язок зі злим духом чи духами.

Свої "бестселери" відома окультистка видає без жодного дозволу Церкви, пре проти церковного вчення, догматів, Слова Божого, нехтуючи заодно й такими не раз актуальними словами з Біблії апостола Павла: «…Жінка нехай учиться мовчки, в повній покорі. Навчати жінці я не дозволяю… Адам бо спершу був створений, а Єва потім. І Адам не був зведений, жінка ж, зведена, завинила…» (1 Тм. 2, 11-14.

"Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає" (Католицький Катехизм).

"Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської" (1 Кор. 10, 21).

Тому, виправдовуючи нехристиянське вчення Гарафіни Маковій, згаданий о. Євген і йому подібні самі перебувають у диявольській пастці і ще інших, на нещастя, зводять на погибель у власній непокорі. Якщо не покаються та не звільняться від сатанинського впливу, то погублять навіки свої душі в пеклі: забобони, прикмети - вираз окультизму.