З висновків засідання Священного Синоду УПЦ КП

...Значну увагу вчення Г. Маковій надає марновірствам, більшість з яких носять язичницько-фольклорний характер.

Наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно обмастити тваринячими нечистотами різні частини тіла (в тому числі інтимні), а потім все це змивати з себе за особливим ритуалом (див. книгу «Прошу прийняти», с. 376). Г. Маковій наставляє, що якщо мати позбавила дитину материнського молока до того часу, поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»» (там само, с. 379).

У своїх творах Гарафіна Маковій не раз детально описує непристойні гріховні статеві дії (див. «Діалоги з неба», с. 368, с. 386 та ін). Загалом у її вченні непропорційно велика увага приділяється статевим органам, питанням статевих відносин, збочень тощо.

Деякі з пропонованих Г. Маковій для своїх послідовників ритуалів мають відверто язичницький характер. Наприклад, вона вчить, що для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді. Щоб, за словами Гарафіни Маковій, «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» (там само, с. 236).

Маковій викладає відверто нехристиянські погляди на посмертне існування душі, зокрема вчить про реінкарнацію, свідомо протиставляючи своє вчення церковному: «Помер з плямою – Матір Божа тебе не забрала, коло гробу свого застряг. Родичі молитвами не відмили – стирчатиме твоя душа певний час, і якщо її далі не відмиватимуть, піде на переселення. Християнська мораль, що іде через церкву, заперечує переселення душ, але як на мене, з того, що я бачу, забуваючи додати: не переселяється та душа, котра жила за християнськими заповідями, була з Христом, а котра стала на узбіччі християнської моралі, а від гріхів її нащадки не омили, йде зовсім по іншій лінії» (там само, с. 35). Також у вченні Г. Маковій значна увага приділяється «родовому злу», яке переходить на людину від предків.

За всіма ознаками вчення Г. Маковій може бути визначене як окультно-магічне, в якому використовуються такі нехристиянські й окультні поняття, як «карма», «астрал», «ера Водолія», тощо.

Детальний критичний аналіз вчення Г. Маковій був проведений кандидатом богослів’я Костянтином Москалюком. Після його критичних публікацій у виданнях Київського Патріархату щодо лжевчення Г. Маковій на адресу автора, а також до Київської Патріархії надійшла досить велика кількість листів на її захист, що свідчить про розповсюдження вказаного лжевчення серед віруючих. За існуючими даними декілька кліриків Київського Патріархату також опинилися під впливом цього вчення, за що на них були накладені канонічні заборони.

Архієрейський Собор УПЦ Київського Патріархату на своєму засіданні 14 травня 1999 р. виніс наступну постанову: «Висловити глибоке занепокоєння з приводу проникнення у православне середовище різних окультних вчень. Ці вчення, прикриваючись своєю удаваною належністю до Православ’я, насправді не тільки не відповідають спасительному вченню Святої Соборної і Апостольської Церкви, але й відкрито протиставляють себе їй. До таких вчень, зокрема, належать теософія Олени Блаватської та її послідовників, вчення «Живої етики» сім’ї Реріхів, вчення Ольги Асауляк, а також інші вчення та практики, засновані на нехристиянських способах спілкування з духовним світом. Маючи відомості про проникнення названих вчень у середовище вірних і навіть духовенства, звернути увагу преосвященних архипастирів та пастирів Української Православної Церкви Київського Патріархату на невідповідність вищеназваних вчень віровченню Православної Церкви і категорично заборонити їх підтримку та розповсюдження в будь-якій формі з боку вірних Київського Патріархату».


Джерело: http://www.cerkva.info

РПЦ теж не мовчить!

АРХІПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
Преосвященнішого Пантелеймона, єпископа Уманського і Звенигородського,
священнослужителям, ченцям та черницям, а також усім мирянам
Уманської єпархії Української Православної Церкви

Возлюблені в Господі чада благословенної Уманської землі!
Звернутися до вас із цим посланням мене спонукала стурбованість станом духовного життя на деяких із парафій нашої єпархії, а також тими процесами, які відбуваються у них.
До Єпархіального управління Уманської єпархії останнім часом стали надходити письмові та усні скарги священнослужителів та мирян на те, що в деяких храмах нашої єпархії з’явилися послідовники псевдоправославного вчення вчительки із Чернівецької області Гарафіни Маковій.
Зважаючи на те, що у своїх книгах та газетних публікаціях згадана особа, лукаво прикриваючись православною термінологією, фактично пропагує язичництво у формі магії, вважаю своїм обов’язком застерегти православних християн від спілкування із Маковій та її послідовниками. Небезпека вчення Маковій полягає в тому, що люди, які необізнані із азами православного богослов’я, але шукають шлях до Істини, керуючись викладеними у писаннях Маковій світоглядними позиціями та практичними порадами, самі того не бажаючи занурюються у магічну стихію, яка безкінечно віддаляє їх від Живого Бога. Говорячи про Гарафіну Маковій, хочу нагадати слова апостола Іоанна Богослова, який застерігав свого часу християн: «Не всякому духу віруйте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, тому що багато лжепророків з’явилося у світі»(1 Ін. 4,1). Із сумом мушу констатувати, що і Гарафіну Маковій впевнено можна віднести до категорії лжепророків.
Болючою є також проблема самовільних хресних ходів, «Чинів покаяння», Чинів «прийняття присяги царю», дискримінації деякими віруючими храмів у залежності від того, прийняла парафія храму код ЄДРПОУ, чи ні. Організатори і натхненники цих заходів фактично перетворилися на харизматичних лідерів, довкола яких згрупувалися духовно незрілі християни.
Серед учасників таких псевдоцерковних зібрань розповсюджується література, видана без благословення церковного священноначалля, на сторінках якої можна зустріти абсолютно несумісні з православним віровченням думки. Під впливом такої пропаганди віруючі починають зневажати священнослужителів, не відвідують самі і відвертають інших від відвідування храмів, священики яких не поділяють їхніх поглядів.
Хочу нагадати, що суто релігійний аспект проблеми присвоєння ідентифікаційних кодів розглядався у 2001 році на VII Пленумі Синодальної Богословської комісії РПЦ, в рішенні якої під №1 записано: «Прийняття чи не прийняття індивідуальних номерів не є питанням сповідання віри чи гріховним діянням. Це справа особистого вибору, вона не має релігійного значення». Тож приймати чи не приймати код – справа особистого вибору кожного, і Церква не засуджує і не схвалює ні тих, хто користується кодами, ні тих, хто вирішив від них відмовитися. Тим більше не має ніякого релігійного значення наявність коду ЄДРПОУ у тієї чи іншої парафії. Відповідно, не інакше, як новітніми розкольниками слід вважати тих, хто закликає не відвідувати православні храми, громади яких мають код ЄДРПОУ. Такою пропагандою ці так звані ревнителі Православ’я відлякують людей від православних храмів, стимулюючи їх відхід до неправославних конфесій.
Теж саме стосується і пропаганди шанування святого царя страстотерпця Миколая ІІ як «викупителя» гріхів російського народу, а також пов’язаний із цим «чин всенародного покаяння», який, у прихованій формі відроджуючи єретичне вчення про «викупний подвиг царя», – вимагає від віруючих каятися у недостатньому прославленні царської родини. Нагадую, що «чин всенародного покаяння» був засуджений покійним Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм ІІ у зверненні до духовенства на Єпархіальних зборах у Москві 24 грудня 2007 року.
Сюди ж слід віднести пропагування різного роду політичних ідей, ідеї канонізації московського царя Івана Грозного та Григорія Распутіна, що була піддана осуду Архієрейським Собором Руської Православної Церкви 3-8 жовтня 2004 року.
Перелічені вище явища одержали також негативну оцінку Священного Синоду Української Православної Церкви (Журнал №93 засідання Священного Синоду УПЦ від 11 листопада 2008 року).
Вважаю своїм архіпастирським обов’язком попередити віруючих про небезпеку, яка криється у нібито православних за своєю формою вченнях, які насправді руйнують Церкву Христову зсередини. Тих же, хто розповсюджує згадані у цьому посланні та інші неправославні вчення, закликаю до каяття та повернення у лоно Святої Православної Церкви, до Її рятівного Богонатхненного вчення. В разі, якщо вони і далі продовжуватимуть свою деструктивну діяльність, заради збереження миру в єпархії мені доведеться застосувати стосовно них заходи канонічного впливу аж до відлучення їх від Церкви.
Закликаю на усіх вас, возлюблені чада – священнослужителі та миряни Уманської єпархії – благословення Боже. «Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами!» (Рим. 16, 24). Амінь.


http://eparhia-uman.at.ua

ПРОРОЧИЦЯ ЧИ ЛЖЕВЧИТЕЛЬКА?

Учителька-народознавець Гарафіна Маковій доволі плідно досліджує фольклор Буковини. Ця робота могла б перерости в цікаві наукові праці, якби не бажання авторки стати родоначальницею лжехристиянського вчення – поганського світобачення із охристиянізованими магічними діями.

Гортаючи сторінки її публікацій, найперше впадає у вічі неправильний погляд на молитву. У Православ’ї – це звертання до Бога, розмова з Ним, порив душі до Всевишнього, прохання молитовної допомоги до Богородиці й святих. У Гарафіни ж – це підзарядка позитивною енергією, магічним дійством. Коли її одного разу запитали, чи можна щось робити після молитви насон, – вона відповіла, що не можна, бомолитва цілком розрядиться. А на запитання, чи можна молитися подумки або пошепки, – відповідь була такою (стиль її письма зберігаємо): «Пошепки – захищає ауру спинного мозгу, стирає знак плохого родового огня... Співати – вихаювати усезло з середини – чистка від хвороби нутра: спалювання там чорної енергетики в цілому». У такому ж дусі – поради щодо поклонів, посту тощо.

Досить часто в книгах Маковій використовуються такі чужі для Православ’я поняття, як аура, карма, енергетика, родове зло, прокляття роду. А разом з ними перейняті хибні поганські думки, що подаються як нове «божественне» вчення про гріх.

Вчення це дуже просте. Батьки, ведучи грішне життя, закликають на себе гріхи роду, які передають своїм дітям (прокляття роду). Тут гріх виступає не як особиста провина перед Богом, а як енергетичне зматеріалізоване зло, яке тягарем лежить на кожному роді, місті, навіть країні, що може передатися по родинній лінії, чи його, як вірус, можна підхопити від родичів, або від чужих людей, чи навіть від цілих країн через одяг, овочі чи фрукти цих людей чи країн. Відповідно, щоб позбутися гріха, потрібно звершити певні магічні дії, промовити певні магічні формули, вести певний спосіб життя. У всіх же нещастях і проявах беззаконня винувате оце родове зло. Отже, виходить, що православні таїнства Хрещення, Покаяння безсилі перед отим прокляттям. Виходить, що охрещені непорочні дітки, котрі дійсночерез необдумані вчинки батьків можутьпереносити тілесні страждання (наприклад, батьки передали дитині венеричне захворювання), є, як навчає «пророкиня», чортенятами, дітьми сатани, вихованцями дияволиць. І навіть Св. Письмо, де в Єзекиїля весь 18 розділ заперечує таке розуміння гріха, в якому Господь говорить, що не будевідповідати син за вчинки батьків, а батьки за вчинки дітей, – не авторитет для Гарафіни. Тому й не дивно, що вона мало посилається на Біблію, використовуючи її цитати або для «красного слівця», або для незграбного підтасовування під свою науку. Ще менше посилань на святих отців та вчення Церкви. Більше того, воно критикується, як невіглаське, профанське, недосконале і нерозкрите повністю. Натомість рясніють посилання нанародну мудрість: звичаї, прислів’я, обрядові язичницькі дійства, пісні, легенди, повір’я.

А інститут священства викликає в «пророкині» взагалі суперечливі почуття. З одного боку, священик – провідник Духа Божого, з іншого – лицемір, фарисей, слуга диявола. Критерій оцінки – лояльність до її науки чи спротив.

Якось її запитали: «Чи втратили Ваші книжки енергетичний заряд, побувавши у руках архімандрита Федора, який їх не сприйняв?» Відповідь шокуюча: «Відторгши Дари Святого Духа, він розписався у своєму безсиллі перед Небесним Отцем... Прочитайте молитву при запалених свічах і скропіть їх святою водою, аби сатанинське відділилося до сатани». І це про намісника монастиря, який застеріг про загрозу її творів.

У своїх прихильниках Маковій плекає почуття приреченості, неможливості спасіння без неї, дозволяє собі замість Бога виносити найсуворіші вердикти щодо спасіння чи загибелі людей. Можемо в цьому переконатися із запитання й відповіді, надрукованих у її «офіційному друкованому органі» газеті «Економічно-благочестивий вісник», де Гарафіна та її послідовники відповідають від імені Ісуса (!):

«– Мого племінника дружина змусила закодуватися від горілки. Знаю, що це великий гріх. Як йому в цьому допомогти?

– Ісусе, як Твоя пресвята воля, скажи... Той, хто кодувався, уже не належить Христу... Відщеплена вівця від стада Христового уже в стаді Христовім не буде».

Як бачимо, вирок винесено. І хай там що говорить Христос про покаяння й Своє Милосердя. А Він говорить, що допоки живі – завжди є можливість повернути з хибної дороги, впасти до ніг Отця Небесного, попросити прощення за свої вчинки й здобути в дар вічне блаженне життя.

Те, що Церква віками намагається викорінити з людської свідомості, Гарафіна Маковій відроджує як «справжню науку Христову», відкриває нові «одкровення», будує нове, чи воскрешає старе, поганське вчення. Шкода, але воно спокусило не одного православного. Тож пам’ятаймо – мірилом істини є Церква. Лише вона, як пише Біблія, стовп і підвалина правди. Лише її пекельні сили не переможуть.

Ієромонах Марк (Левків)

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 8 (9)

http://www.pravoslavja.lutsk.ua

Фото: http://www.volyn.com.ua

Гарафіна Маковій - народознавець.Звернення небайдужих громадян м.Коломиї

Головному редактору Газети «Відродження» Іллі Мар’янчуку

Святійшому патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету

Всім церквам Київського патріархату

Всім семінаріям Київського патріархату

від громадян м. Коломиї та Коломийщини

Читаємо: ЗВЕРНЕННЯ


Повна брехня, що "праці Гарафіни Маковій базуються тільки на Святому Письмі". Не треба обожнювати явну відьму, що відроджує та ширить язичництво, забобони в перемішку з декотрими християнськими правдами. Ганьба тим псевдохристиянам, що підтримують ці лжевчення та диявольські одкровення, що найперше засуджені у св. Писанні. Кайтеся, люди, поки не пізно. Окультизм-дорога в пекло!!

Далі - Гріховний магічний яд від пані Гарафіни та Анализ сумашедшего учения Гарафины Макавей.