Чи вчення та діяльність Гарафіни Маковій є єрессю і в чому воно полягає? (Ім‘я невідоме)
Відповідь душпастиря на офіційному сайті УГКЦ:
Якщо взяти до уваги той факт, що єрессю ми називаємо більш-менш усталену систему світобачення, тобто відносно стабільний і бодай видимо збалансований системний світогляд, що намагається захистити себе за допомогою певної аргументації, то „вчення” згаданої Вами п. Гарафини є радше маячнею, якимось дивним симбіозом поганства, забобонів та чаклунства. Хоча як і будь-яка єресь, також і воно має, зокрема, ознаку зовнішньої подібності та ніби дотичності до християнства.
Мені важко сказати, якою саме є суть даного „вчення”, бо, правду мовлячи, мені лишень одного разу, ще у 1999 році, випала нагода прочитати одну із кількох „вчених монографій” авторки (на жаль, я не пригадую собі назви цього „фоліанта”), коли один із добре мені знайомих парафіян моєї родинної церкви передав мені цей томик для докладного ознайомлення, попрохавши ствердити, наскільки погляди нашої, так би мовити, „героїні” співвідносяться із християнською доктриною. Не маючии змоги, як, зрештою, і потреби, складати собі цілісне уявлення про все авторитетно мовлене п. Гарафиною (адже для того, аби сказати, що страва є смачна, не обов'язково їсти її до кінця, – достатньо скуштувати бодай невелику її частину), хотів би, з пам'яті пригадуючи собі, звернути Вашу увагу на дві наступні речі:
• у тій книзі п. Гарафини, що мені довелося читати в далекому 1999-му, на одній із сторінок було зображено якийсь символ, що його авторка недвозначно ототожнювала із силами зла, застерігаючи своїх читачів і почитателів берегтися від зберігання подібного зображення у своїх помешканнях. Поряд із цим, вона настійливо рекомендує своїм адептам та шанувальникам час від часу перечитувати все написане нею, тобто зберігати книги її авторства вдома, під рукою – так би мовити, для поточної консультації. З цього неминуче випливає, що власник такої книги зберігає у себе зображення-символ сили зла;
• говорячи про пекло, в одному із своїх знаменитих пасажів про видіння і з'яви, які авторка ідентифікує як „божі” (але у всіх подібних контекстах слово „бог” для неї має тільки загальне значення, тобто значення „божества” – наприклад, нарівні висловам „бог майя”, „бог лісу”, „бог сатаністів”, „мій приватний бог” тощо), п. Гарафина звертається до того, хто їй об'явився, з проханням розповісти про те, що є у пеклі, наступними словами: „Отче, скажи, що в пеклі єси?” В перекладі на сучасну українську це однозначно мало би звучати наступним чином: „Отче, скажи, що ти є в пеклі”!? Хотілося би від щирого серця розцінювати цю фразу як поліграфічний ляпсус, однак тоді чому авторка, переглянувши віддрукований примірник книги, не настояла на виправленні помилки? А тому інший висновок напрошується ніби сам по собі: або п. Гарафина, що називається, дуже не в ладах зі старослов'янською і просто-таки, в доброті своїй, сном-духом не відає, що дієслово „єси” граматично є 2-гою особою однини від слова „бути” – тоді для чого весь цей мовний шарм, переслідуючий, як виглядає, одиноке бажання вселити в свого читача віру в ортодоксальність власних поглядів, що, в свою чергу, пахне добре приховуваною нещирістю; або ж п. Гарафина мислить і уявляє, усвідомлює і бажає власних поступків і сказаного нею, так, як і подає це – тобто видіння того бога, який їй появляється, і дійсно приходить з пекла – а це, вже, вибачте, не зовсім по-християнськи. Тим більше, що нечітка і неконкретна відповідь цього „бога-видіння” на поставлене йому п. Гарафинею запитання, тільки додає гнітючій атмосфері цього сумніву і підозри якоїсь противної будь-якому справжньому Божому об'явленню таємничості та невизначеності.
Висновки – за Вами...
Немає коментарів:
Дописати коментар