Сьогодні світ як і українські землі полонили різні лженауки. Де не подивишся, всюди є якісь нові сектантські рухи, що вважають себе єдиноправильними. У цьому досліджені є застановлюся над єретичним вченням окультного характеру в рамках народознавства та християнства (релігії) лжепророчиці з Чернівецької обл. Гарафіни Маковій, що шириться часом зі силою вітру, зокрема у свідомості тих, що називають себе "віруючими".
Завдяки критичному розглядові цих «одкровень» (сектантських «догм») численних забобонів, магічних елементів, ідолопоклонства, робиш висновок, що Гарафіна Маковій, колишня атеїстка, за її ж словами, отримує різнорідну інформацію просто з пекла, від її так званого темного «бога». На цьому теж акцентує увагу у своїй книзі «Окультизм у християнстві» Мирослав Маріїн, де він дав певну богословську оцінку нехристиянському вченню вчительки з Буковини. Тій фантастиці, завуальованому окультизму, магії, поганству тощо. Від такої профанації християнства, Божих відвічних істин, аж йде обертом голова...
У книзі «Намистини», котра охарактеризована як шляхи пошуку і Господні одкровення, дорога із духовного намулу до… Небесної чистоти на сторінці 557 Гарафіна стверджує наступну неправдивість: «Господь каже на молитву, щоб надДари Духа Святого (наші газети, книжки) розповсюджувались у церкві – поміх християнами. Щоб вони пізнавали якомога детальніше, як ГРІХ ДІЄ і що таке ІСТИННА СВЯТІСТЬ і ПРАВЕДНІСТЬ на Землі…». Однак насправді Слово Господа Бога не може суперечити тому, що сказане в Біблії та чого завжди навчає протягом віків Його свята Церква. Загальному Об’явленню. Це наче аксіома!
«Взяла на молитву…», «Пішло на молитву…», «Почула на молитву…». Так вона часто висловлюється. До речі всякі маги, екстрасенси, чарівники, відьми… теж, певним чином, «моляться», та до кого? Звичайно, не до християнського Бога… Дехто навіть цього не приховує. Інші маскуються, прикриваються християнством, подібно як ця буковинка. До речі, вона, як довідуємося з книг, непогано обізнана з магічними практиками. Буває, не раз говорить: «На курсах магів навчають так і так…». Пише, як відомо, у св. Писанні, що підступний сатана часами вдає із себе ангела світла, щоб якомога більше душ потягнути за собою.
А зараз на основі її «діалогів з богом» ще подам те, з чим Маковій не погоджується. Не все. Дещо. Ворога треба знати «в лице». Зрозумієте опісля, який абсурд та які єресі вона пропагує в цивілізованому світі.
ОТОЖ, ГАРАФІНА МАКОВІЙ ПРОТИ:
•Стриження волосся жінки, що буцімто… будить змія, що спокусив Єву… Щоб жінки носили шапку, бо це, виявляється, «атомна бомба» для Адама... Макіяжу, фарбування та висмикування брів, фарбування губ та вій, високих підборів і т. п. Ходження з розпущеним волоссям...
Чи під силу сучасній жінці (людині) всього цього дотримуватися?
•Кладення різних продуктів, води або їжі на долівку, де є дотик усяких ніг… Має бути тільки на підвищенні.
•Ставлення фотографії на хресті покійника, що мусить бути лишень дубовим. Бо, згідно з її забобонним нецерковним висловом, фотографія на могилі, якщо душа не заспокоєна, примагнічує до себе і передає родичам при відвідинах зібране собою зло… Взагалі-то Гарафіна теж і проти фотографії як такої, бо це начебто частина людини, дроблення її на шматки… Її аргумент: «Якби це так, то у раю обов’язково був би фотоапарат і Господь би з ним відправив із раю Єву і Адама, щоб фіксували найяскравіші події землян і Землі. Та й був би тоді фотоапарат і серед апостолів, щоб зафіксувався на плівці життєпис Божого Сина…».
Смішно якось сказано і нераціонально, певним чином. Хто тоді думав про фотоапарат чи про якусь іншу техніку? Все розвивалося помалу в часі. На все були свої потреби. «Не прогрес є регрес» , ― підкреслює одне латинське прислів’я.
•Того, щоб рвати стару одежу на ганчір’я… «При найменшій неблагочестивості в Отці – будуть у вас ноги втирати: закликає руйнацію з усіх місць», – пише сміливо вчителька-народознавець у «Намистинах».
•Імпорту. Бо коли-хто споживає щось із чужого краю (банани, ківі, апельсини…), то до своїх нечистот – рідних додає… карму (нечистоти) чужої землі.
•Вогнепальної зброї.
А як же тоді захист перед чужоземним нападником? Що грабує твоє помешкання, вбиває твоїх дітей, родичів, земляків? Був у нас на Україні партизанський рух і не лише…
•Годування немовляти тваринним молоком (різними сумішами), бо в дитини розвивається через те… твариняче начало.
•Туалетів у квартирах. Бо вони буцімто оскверняють дух споживчої води… Вода має властивість зафотографовувати…
Дивні нісенітні речі!
•Селекції. Бо та нібито бере силу не з Божественного Вогню, а – силу селекціонера, його роду, нащадків…
•Опечатування гробу людини, яка не склала себе у свідомій вірі в Господа. З Богом та людина, як зазначається, вже нічого не має і як опечатується гріб, то… оскверняється святиня.
Такого, направду, не знайдеш у християнській літературі, підтвердженій офіційною церковною владою. Не завжди нам відомо про останні хвилини переходу когось до вічності, про його потаємні думки серця. Тільки Всевишній знає про все, який хоче щоб кожен осягнув спасіння, прийшовши до розуміння Правди. Вирок винесений якось передчасно…
•Ялинки в новорічну ніч. Вона є… програмацією зла, деревом сумним, складним, що не любить людської компанії і т. д.
•Новорічних маскарадних явищ, «Маланки» тощо.
•Дарування діткам різних іграшкових звірів, птахів – відбитків того, що не має знаходити притулку в живому вигляді у християнській оселі… Тобто слоник, собака, зайчик…
Це крайність. А крайність не раз важко назвати доброю.
•Електричної праски. За нею, має бути лише на деревному вугіллі…
•Того, щоб вагітна жінка проводжала в останню дорогу покійного. Тому що дитина все в себе втягує, перебирає…
Черговий, отже, видуманий небіблійний забобон!
•Готування їжі чужою людиною, бо це тоді… стає отрутою – не наші думки, емоції… І як тоді піти в гості? З усім своїм чи як? Сам Ісус Христос колись гостював, заходив до Марти й Марії і не тільки.
•Підлоги в хаті, лінолеуму, паркету…
•М’яких меблів. Виробів із віскози.
•Того, щоб одягати одяг своїх батьків. Аби… не повторювати їхньої долі.
Фантастика!
•Орання землі плугом, цим… «металевим монстром».
•Щоб у помешканні були поламані відпрацьовані годинники, адже стягують до оселі зло…
•Тримання в оселі папуги… Це, як випливає з «Намистин» чи з книги «Щоб жив на землі Христос», ― море злого вогню. Попугай у клітці – в’язниця на родовій лінії. Оце так «крутий» забобон!
•Того, щоб жінка під час критичних днів йшла до криниці, бо через таке «осквернення» в неї не буде, між іншим, ніколи якісного молока для годування маляти…
Цікаво, навіть до церкви в такий особливий для жінки час дозволяється тепер іти, а тут… Це ж стається попри її волю. І це Господь передбачив у своїх планах. Маковій твердить, що жінці й під час місячних не можна переступати церковного порогу…
•Пиття води з балонів.
•Ринви на хаті, бо вона… відмежовує нашу оселю від цієї Господньої купелі (дощової води), від цих Господніх Дарів. Каже, що предки, яких вона обожнює і які є для неї авторитетом, ніколи їх не використовували…
До речі, зауважив, що Гарафіна дуже узагальнює дії предків. Трапляється, що на основі одного села чи двох робить висновок про все. Хоч світ не тільки тісний, але й широкий одночасно. Зокрема Україна зі своїми степами, морями, горами…
•Того, щоб щось продавати та купувати в неділю. Продане або куплене в цей день не лишає довго при житті, не робить щасливим…
Звичайно, неділеньку святу як Господній день треба шанувати, відвідати Божественну Літургію, але всяке в житті трапляється. Бувають ще різні обставини, непередбачувані випадки. Як з цього випливає, не можна тоді цілком, навіть після церкви, навіть один раз… Знову крайність, забобон, що в’яже немічну й так людину, як і інші, по руках та ногах!
•Проливання крові тварин у піст. Бо станеш калікою, матимеш на тілі рану від ножа, заріжуть у морзі у стані клінічної смерті при вскритті…
•Городніх робіт до місячного календаря.
•Телевізора (витвору диявола), супутникових антен…
Хоч будь-яку річ, навіть найменшу, можна використати як на добро, так і на зло. Якщо така справа, то можна дивитися виключно релігійні телеканали (канал), а їх теж нині не бракує, на щастя. Інші, особливо нецензурні, треба просто заблокувати. Також не все є добре (богоугодне) в Інтернеті, сьогоднішніх книжках, журналах, газетах… Згідно з нею, телевізійна система на сьогодні є найвищим каналом зла. Може й так, бо багато ллється з екрана телевізора розпусти, крім добра. Але чи найвищим? Та кожному своє.
•Парникової розсади.
•Перегною на городі. Людських відходів.
•Телефону, телефонних розмов.
•Того, щоб хліб був якоїсь іншої форми, крім круглої… Кожна господиня має пекти його для своєї родини сама.
А як робота чи здоров’я чи якісь інші причини не дозволяють на це??? А як у когось нема в хаті господині?
•Миття волосся водою з-під крана чи з річки… Мусить бути з колодязя, некип’ячена…
•Роблення поміток, підкреслень у св. Письмі своєю недосконалою рукою...
Безумовно, воно як Боже Слово натхненне св. Духом, Господом, але робити для їх для себе у власній Біблії можна... Тільки з розумом, для кращого запам’ятовування, як вчить, наприклад, студентів методологія. Добре простим олівцем, а не як малі діти, що ще не вміють писати чи бродячі сектанти Свідки Єгови, щоб знайти потім відразу «зброю для атаки» інакомислячих, зокрема католиків…
•Похорону на другий день…
Начебто не встигає остаточно розділитися душа з тілом: через те не отримує спокою, потрапляє… в лабети сатани, а живі мають чимало бід…
Жах! Хіба так вчить Христова Церква на землі??? Жодна офіційна Церква такого не навчає!
•Художньої літератури… За Гарафіною, це приземлений космічний корабель зла, аби всіх забрати і викинути у помийну диявольську яму…
•Переливання крові. Взагалі лікарів, офіційної медицини в державі…
•Прального порошку… Що нібито порушує енергетичний обмін людини, створений законами Неба. («Відповідаємо на запитання», ст. 84-85).
•Рубання дерев… «Дерева – це очі злі. У них завжди буває закутий недобрий дух, що відпрацьовує свою карму, тобто має перероджуватись із зла на добро…». Аргумент учительки-народознавця: будьте воістину у Христі, щоб духи не взяли над вами верх, – і зрізайте дерева, які потрібно. Каже Гарафіна, що, мовляв, наші предки старалися не чіпати духів природи, дерев, знаючи, що важко уникнути гріха, навіть істинно прагнучи Бога…
Оце так фантастика! До такої «премудрості» важко додуматись розумному. Наші предки також, до слова, використовували при будівництві й деревину. Це підтверджує і археологія, і здоровий глузд.
•Щоб маля виносити на люди…
І так само багато чого іншого ще не до вподоби «пророчиці», що не співпадає з її «об’явленням», хоч співпадає найперше із здоровим людським глуздом, в переважній більшості з думкою Господньої Церкви. Вона час від часу навіть використовує біблійні цитати, підтасовуючи їх під своє ОКУЛЬТНЕ ДИВОВИЖНЕ ВЧЕННЯ. Це ВЕЛИКИЙ СКАНДАЛ і ЗРАДА ХРИСТИЯНСЬКОЇ ВІРИ! Нівелювання Божого закону і заклик до духовного блуду-гріха.
Бережімо себе тільки в істині Всевишнього, відкидаючи лихі нашепти лукавого, що полює безперестанку за людськими душами, бо ж не можемо пити одночасно з чаші Господньої і з чаші демонської; бути спільниками як Господнього столу, так і демонського (пор. 1 Кор. 10, 21).
о.Mykil
вівторок, 14 липня 2009 р.
Якому богові кланяється Маковій?
Чи вчення та діяльність Гарафіни Маковій є єрессю і в чому воно полягає? (Ім‘я невідоме)
Відповідь душпастиря на офіційному сайті УГКЦ:
Якщо взяти до уваги той факт, що єрессю ми називаємо більш-менш усталену систему світобачення, тобто відносно стабільний і бодай видимо збалансований системний світогляд, що намагається захистити себе за допомогою певної аргументації, то „вчення” згаданої Вами п. Гарафини є радше маячнею, якимось дивним симбіозом поганства, забобонів та чаклунства. Хоча як і будь-яка єресь, також і воно має, зокрема, ознаку зовнішньої подібності та ніби дотичності до християнства.
Мені важко сказати, якою саме є суть даного „вчення”, бо, правду мовлячи, мені лишень одного разу, ще у 1999 році, випала нагода прочитати одну із кількох „вчених монографій” авторки (на жаль, я не пригадую собі назви цього „фоліанта”), коли один із добре мені знайомих парафіян моєї родинної церкви передав мені цей томик для докладного ознайомлення, попрохавши ствердити, наскільки погляди нашої, так би мовити, „героїні” співвідносяться із християнською доктриною. Не маючии змоги, як, зрештою, і потреби, складати собі цілісне уявлення про все авторитетно мовлене п. Гарафиною (адже для того, аби сказати, що страва є смачна, не обов'язково їсти її до кінця, – достатньо скуштувати бодай невелику її частину), хотів би, з пам'яті пригадуючи собі, звернути Вашу увагу на дві наступні речі:
• у тій книзі п. Гарафини, що мені довелося читати в далекому 1999-му, на одній із сторінок було зображено якийсь символ, що його авторка недвозначно ототожнювала із силами зла, застерігаючи своїх читачів і почитателів берегтися від зберігання подібного зображення у своїх помешканнях. Поряд із цим, вона настійливо рекомендує своїм адептам та шанувальникам час від часу перечитувати все написане нею, тобто зберігати книги її авторства вдома, під рукою – так би мовити, для поточної консультації. З цього неминуче випливає, що власник такої книги зберігає у себе зображення-символ сили зла;
• говорячи про пекло, в одному із своїх знаменитих пасажів про видіння і з'яви, які авторка ідентифікує як „божі” (але у всіх подібних контекстах слово „бог” для неї має тільки загальне значення, тобто значення „божества” – наприклад, нарівні висловам „бог майя”, „бог лісу”, „бог сатаністів”, „мій приватний бог” тощо), п. Гарафина звертається до того, хто їй об'явився, з проханням розповісти про те, що є у пеклі, наступними словами: „Отче, скажи, що в пеклі єси?” В перекладі на сучасну українську це однозначно мало би звучати наступним чином: „Отче, скажи, що ти є в пеклі”!? Хотілося би від щирого серця розцінювати цю фразу як поліграфічний ляпсус, однак тоді чому авторка, переглянувши віддрукований примірник книги, не настояла на виправленні помилки? А тому інший висновок напрошується ніби сам по собі: або п. Гарафина, що називається, дуже не в ладах зі старослов'янською і просто-таки, в доброті своїй, сном-духом не відає, що дієслово „єси” граматично є 2-гою особою однини від слова „бути” – тоді для чого весь цей мовний шарм, переслідуючий, як виглядає, одиноке бажання вселити в свого читача віру в ортодоксальність власних поглядів, що, в свою чергу, пахне добре приховуваною нещирістю; або ж п. Гарафина мислить і уявляє, усвідомлює і бажає власних поступків і сказаного нею, так, як і подає це – тобто видіння того бога, який їй появляється, і дійсно приходить з пекла – а це, вже, вибачте, не зовсім по-християнськи. Тим більше, що нечітка і неконкретна відповідь цього „бога-видіння” на поставлене йому п. Гарафинею запитання, тільки додає гнітючій атмосфері цього сумніву і підозри якоїсь противної будь-якому справжньому Божому об'явленню таємничості та невизначеності.
Висновки – за Вами...
Відповідь душпастиря на офіційному сайті УГКЦ:
Якщо взяти до уваги той факт, що єрессю ми називаємо більш-менш усталену систему світобачення, тобто відносно стабільний і бодай видимо збалансований системний світогляд, що намагається захистити себе за допомогою певної аргументації, то „вчення” згаданої Вами п. Гарафини є радше маячнею, якимось дивним симбіозом поганства, забобонів та чаклунства. Хоча як і будь-яка єресь, також і воно має, зокрема, ознаку зовнішньої подібності та ніби дотичності до християнства.
Мені важко сказати, якою саме є суть даного „вчення”, бо, правду мовлячи, мені лишень одного разу, ще у 1999 році, випала нагода прочитати одну із кількох „вчених монографій” авторки (на жаль, я не пригадую собі назви цього „фоліанта”), коли один із добре мені знайомих парафіян моєї родинної церкви передав мені цей томик для докладного ознайомлення, попрохавши ствердити, наскільки погляди нашої, так би мовити, „героїні” співвідносяться із християнською доктриною. Не маючии змоги, як, зрештою, і потреби, складати собі цілісне уявлення про все авторитетно мовлене п. Гарафиною (адже для того, аби сказати, що страва є смачна, не обов'язково їсти її до кінця, – достатньо скуштувати бодай невелику її частину), хотів би, з пам'яті пригадуючи собі, звернути Вашу увагу на дві наступні речі:
• у тій книзі п. Гарафини, що мені довелося читати в далекому 1999-му, на одній із сторінок було зображено якийсь символ, що його авторка недвозначно ототожнювала із силами зла, застерігаючи своїх читачів і почитателів берегтися від зберігання подібного зображення у своїх помешканнях. Поряд із цим, вона настійливо рекомендує своїм адептам та шанувальникам час від часу перечитувати все написане нею, тобто зберігати книги її авторства вдома, під рукою – так би мовити, для поточної консультації. З цього неминуче випливає, що власник такої книги зберігає у себе зображення-символ сили зла;
• говорячи про пекло, в одному із своїх знаменитих пасажів про видіння і з'яви, які авторка ідентифікує як „божі” (але у всіх подібних контекстах слово „бог” для неї має тільки загальне значення, тобто значення „божества” – наприклад, нарівні висловам „бог майя”, „бог лісу”, „бог сатаністів”, „мій приватний бог” тощо), п. Гарафина звертається до того, хто їй об'явився, з проханням розповісти про те, що є у пеклі, наступними словами: „Отче, скажи, що в пеклі єси?” В перекладі на сучасну українську це однозначно мало би звучати наступним чином: „Отче, скажи, що ти є в пеклі”!? Хотілося би від щирого серця розцінювати цю фразу як поліграфічний ляпсус, однак тоді чому авторка, переглянувши віддрукований примірник книги, не настояла на виправленні помилки? А тому інший висновок напрошується ніби сам по собі: або п. Гарафина, що називається, дуже не в ладах зі старослов'янською і просто-таки, в доброті своїй, сном-духом не відає, що дієслово „єси” граматично є 2-гою особою однини від слова „бути” – тоді для чого весь цей мовний шарм, переслідуючий, як виглядає, одиноке бажання вселити в свого читача віру в ортодоксальність власних поглядів, що, в свою чергу, пахне добре приховуваною нещирістю; або ж п. Гарафина мислить і уявляє, усвідомлює і бажає власних поступків і сказаного нею, так, як і подає це – тобто видіння того бога, який їй появляється, і дійсно приходить з пекла – а це, вже, вибачте, не зовсім по-християнськи. Тим більше, що нечітка і неконкретна відповідь цього „бога-видіння” на поставлене йому п. Гарафинею запитання, тільки додає гнітючій атмосфері цього сумніву і підозри якоїсь противної будь-якому справжньому Божому об'явленню таємничості та невизначеності.
Висновки – за Вами...
середа, 3 червня 2009 р.
УВАГА: Псевдохристиянська "чорнуха" неподалік храму у Львові!
У древньому м. Львові недалеко від храму св. Андрія та поруч місцевого державного історичного архіву на пл. Соборній ось уже тривалий час продають поруч із християнськими книгами єретичну літературу - "одкровення" вчительки-народознавця з Буковини Гарафіни Маковій, яка під прикриттям християнських світлих істин чинить темні справи...
Продають ці "заряджені книги" переважно старші жіночки. Часом їх охороняють... Хто безстрашно виступав проти цього беззаконня, того "маковійці" навіть переслідували. Раніше вони поширювали цю окультну писанину прямо на території храму, проте через зауваги та протести свідомо віруючих християн посунулися дещо далі - та нецерковну територію...
У храмі св. Андрія висить немало часу зліва при вході душпастирська осторога, щоб вірні не ловитися на ці книги, котрі є небезпекою для віри і є з області магії та забобонства. Та, як видно, духовні сліпці не перевелися.
На цих фото добре видно як на окремому столику зліва від більшого продають різнокольорову диявольську приманку, тобто лжедуховні твори Маковій, її соратника "по делу" Олександра Нового та інших ошуканців... Це не реклама цих "одкровень", а, швидше, пересторога!
Вважаймо, дорогі у Христі, бо диявол не спить, а всіляко діє та хитро маскується у цьому часто гріховному світі!
Маковій кинулась з головою у так зване «народознавство» і не тільки. Написала вже чимало книг, статей, поширюючи нібито «безневинні речі», проте її численні забобони лише множаться у свідомості легковірних.
Найперше це все суперечить різко найпершій Господній заповіді:
«Нехай у тебе не буде інших богів, крім Мене…». З цього забороняється
вдаватись до магічних практик, всякого роду ворожби, різного роду
забобонства. Магія завжди залишається магією, яким би кольором її не
окреслювали. Біла магія – частина чорної, без неї існувати не може, бо
діють в окультизмі одні й ті самі сили – злі духи, диявол. У багатьох
християнських молитовниках, книжках, катехизмі є певний перелік гріхів,
що випливає з конкретної заповіді, зокрема й цієї. Це вчать часом і
дітей у школі.
Гарафіна має, отже, магічне сприйняття світу, насамперед церковної
дійсності, молитви, помочі святих. Це простежується у багатьох її
творах. Вивчає традиції українців, посилається на предків, подає й
народознавчі матеріали. Жінка стверджує, що має об’явлення від Бога...
Видно, що вона з Ним «спілкується» немовби з панібратом, який їй
відкриває таємниці людства, гріха і т. д. Вона дивиться в його очі…
Перечитавши критично ряд тих «небесних послань», зрозумів за Божою
ласкою, що це ще одна диявольська пастка. Це не християнський Бог шле
відразу «на молитву» потрібну інформацію, а, швидше, замаскований його
противник-дурисвіт, тобто дідько. Як кажуть у народі – не все золото,
що блищить.
Ознайомлюючись із тими «об’явленнями», бачиш, що Христова правда далека від «догм» Гарафіни Петрівни. Це не є автентичні «надДари» св. Духа, як стверджується, особливо з метою реклами своїх «послань із неба». Було б добре, якщо б священнослужителі сказали стосовно цього свою компетентну думку.
Підходить тут, як на мене, оте біблійне апостола Павла до учня Тимотея:
«…Жінка нехай учиться мовчки, в повній покорі. Навчати жінці я не
дозволяю… Адам бо спершу був створений, а Єва потім. І Адам не був
зведений, жінка ж, зведена, завинила…» (1 Тм. 2, 11-14). «А коли хтось
навчає інакше й не притримується здорових слів, слів Господа нашого
Христа та побожної науки, той засліплений гордістю, нічого не розуміє,
хворий на пусті змагання та словесні суперечки…» (1 Тм 6, 3-4). Варто
остерігатися нечистих, бабських байок, вправляючись у благочесті (пор.
1 Тм. 4, 7).
Продають ці "заряджені книги" переважно старші жіночки. Часом їх охороняють... Хто безстрашно виступав проти цього беззаконня, того "маковійці" навіть переслідували. Раніше вони поширювали цю окультну писанину прямо на території храму, проте через зауваги та протести свідомо віруючих християн посунулися дещо далі - та нецерковну територію...
У храмі св. Андрія висить немало часу зліва при вході душпастирська осторога, щоб вірні не ловитися на ці книги, котрі є небезпекою для віри і є з області магії та забобонства. Та, як видно, духовні сліпці не перевелися.
На цих фото добре видно як на окремому столику зліва від більшого продають різнокольорову диявольську приманку, тобто лжедуховні твори Маковій, її соратника "по делу" Олександра Нового та інших ошуканців... Це не реклама цих "одкровень", а, швидше, пересторога!
Вважаймо, дорогі у Христі, бо диявол не спить, а всіляко діє та хитро маскується у цьому часто гріховному світі!
Маковій кинулась з головою у так зване «народознавство» і не тільки. Написала вже чимало книг, статей, поширюючи нібито «безневинні речі», проте її численні забобони лише множаться у свідомості легковірних.
Найперше це все суперечить різко найпершій Господній заповіді:
«Нехай у тебе не буде інших богів, крім Мене…». З цього забороняється
вдаватись до магічних практик, всякого роду ворожби, різного роду
забобонства. Магія завжди залишається магією, яким би кольором її не
окреслювали. Біла магія – частина чорної, без неї існувати не може, бо
діють в окультизмі одні й ті самі сили – злі духи, диявол. У багатьох
християнських молитовниках, книжках, катехизмі є певний перелік гріхів,
що випливає з конкретної заповіді, зокрема й цієї. Це вчать часом і
дітей у школі.
Гарафіна має, отже, магічне сприйняття світу, насамперед церковної
дійсності, молитви, помочі святих. Це простежується у багатьох її
творах. Вивчає традиції українців, посилається на предків, подає й
народознавчі матеріали. Жінка стверджує, що має об’явлення від Бога...
Видно, що вона з Ним «спілкується» немовби з панібратом, який їй
відкриває таємниці людства, гріха і т. д. Вона дивиться в його очі…
Перечитавши критично ряд тих «небесних послань», зрозумів за Божою
ласкою, що це ще одна диявольська пастка. Це не християнський Бог шле
відразу «на молитву» потрібну інформацію, а, швидше, замаскований його
противник-дурисвіт, тобто дідько. Як кажуть у народі – не все золото,
що блищить.
Ознайомлюючись із тими «об’явленнями», бачиш, що Христова правда далека від «догм» Гарафіни Петрівни. Це не є автентичні «надДари» св. Духа, як стверджується, особливо з метою реклами своїх «послань із неба». Було б добре, якщо б священнослужителі сказали стосовно цього свою компетентну думку.
Підходить тут, як на мене, оте біблійне апостола Павла до учня Тимотея:
«…Жінка нехай учиться мовчки, в повній покорі. Навчати жінці я не
дозволяю… Адам бо спершу був створений, а Єва потім. І Адам не був
зведений, жінка ж, зведена, завинила…» (1 Тм. 2, 11-14). «А коли хтось
навчає інакше й не притримується здорових слів, слів Господа нашого
Христа та побожної науки, той засліплений гордістю, нічого не розуміє,
хворий на пусті змагання та словесні суперечки…» (1 Тм 6, 3-4). Варто
остерігатися нечистих, бабських байок, вправляючись у благочесті (пор.
1 Тм. 4, 7).
неділя, 17 травня 2009 р.
ГРІХОВНИЙ МАГІЧНИЙ ЯД ВІД ПАНІ ГАРАФІНИ…
«І пізнаєте правду, і правда визволить вас…» (Ів. 8, 32)
Живемо, любі, у світі поряд з різноманітним людом, розмаїтими світоглядними позиціями, а зокрема – з добром і злом… Стосовно релігійної площини, звернення очей-душі в напрямок божественно-священного, то справа тут не така вже й легка, адже смертна тілом людина здатна часто заблуджуватися, свої якісь сумнівні ідеї (фантазування) вважати «догматичними», неначе сплітати в одне ніч із днем. Що конкретно мається на увазі, зараз збагнете, бо зупинюся на час на декотрих творах-вченні такої уродженки української землі як Гарафіна Маковій. Це будуть передусім власні думки на основі християнських концепцій, що теж мають право на існування в сьогочасній дійсності.
Жінка має магічне розуміння світу, природи, буття людини під небесною виссю. Магія та ворожіння несумісні із служінням Господу Богу. Ворожба, магічно-окультна дійсність – все це підриває християнство, біблійну науку Всевишнього як таку, вчення святих отців Церкви, церковне Передання тощо. Тому треба свідомим християнам висвітлювати аспекти лжехристиянського «гарафіномаковійства», що нищить світло в душі та правдиву віру.
Одного разу побачив, що книги Гарафіни поряд з іншою християнської літературою продавала на подвір’ї храму св. Андрія, що у м. Львові, одна старша жінка. Це мене насторожило, адже я вже трохи на той час ознайомився з тою забобонністю, що лине з буковинського краю. Коли запитав її, навіщо вона продає ті шкідливі, недозволені книги, то вона мені відповіла, що вони є добрі… І читає їх сама…
Св. Іван Золотоустий у 54-ій Гомілії на Ді. 28, 2-3 залишив письмово: «Не обманюймо себе, диявол не може вчинити нам зла, коли ми чуйні…». Пишу, отже, чергову дискусійну статтю. Об’ємну. Вважаю це своїм святим обов’язком, бо не можу спокійно дивитися на дурисвітство. Переді мною на столі п’ять немаленьких книг п. Гарафіни Петрівни чернівецького видавництва «Факел», коломийського «Вік» та київського «Генеза», а саме – «Щоб жив на землі Христос», «Народ у народних святах», «Відповідаємо на запитання», «Очі згори. Народознавчі новели» та остання Олександра Нового «Прошу прийняти… Бесіди з Гарафіною Маковій». Різнобарвна література. Принадні обкладинки. На деяких християнські елементи. Легкий стиль читання… Між іншим, Гарафіна стверджує, що ті книги можна дарувати, якщо дарується, лише своїм дітям…. Це «багатство» я отримав задарма колись від одного молодого християнина із Золочівщини, якому якось потрапила до рук книжка Михайла Маріїна «Окультизм у християнстві», де він по-розумному і по-богословськи піддає критичному розглядові ту чудну писанину вчительки-народознавця із зеленої Буковини. І вона є в мене так само зараз на письмовому столі з досить вдалою обкладинкою: на ній диявол тримає велику білу плахту із зображенням небесного ангела, а перед ним біля дерева стоїть жінка... Сказано в Біблії, Божому Слові, що сатана, особливо за останніх часів, набиратиме образу ангела світла… У диякона Православної Церкви Андрія Кураєва, до речі, є така книга як «Окультизм у православ’ї».
У тому вченні, не раз завуальованій неправді під плащиком християнства, криється жахна небезпека, псевдорелігійний інформаційний вірус, своєрідний капкан для безсмертної душі… Якби ж вона займалася тільки (інколи й на пару з Олександром Новим) автентичними українськими традиціями, тим, що дозволено, має сенс без спотворення найціннішого, відвічних християнських цінностей, однак жінка заходить в контексті цього задалеко: сіє також забобони, марновірство, магічне розуміння, як уже згадувалося, довколишньої дійсності-природи, що дуже шкодить чистоті релігії, зокрема Христовій Вселенській Церкві, що покликана повсякчасно берегти Божу Істину перед багатьма ворожими суб’єктами з недобрими намірами…
Як житиме суціль на землі, а точніше в людській душі, Ісус Христос, наш дорогий Спаситель, радіти всьому, коли, наприклад, у книзі «Щоб жив на землі Христос» натрапляємо на ряд неприйнятних, першою чергою, з погляду здорового глузду, християнської віри, реалій.
На самому початку зазначено, що ця книга, мовляв, — надДари Святого Духа для всіх, хто захоче… вигнати із себе сатану. НадДари (цікаво, адже я з офіційної християнської літератури знаю саме про дари Св. Духа як такі та плоди!) – бо ніколи ще настільки не було розкрито таїнство гріха (!!) і т. д. А присвячено книгу, як видно, Гарафіниній дочці, через яку все сталося… «Те, що я бачу», — читаємо спершу.
Досить дивовижні отримані «небесні» об’явлення, новаторського проти церковного характеру, стара брехня, бачимо, вирішила приодітися трохи по-новому, щоб викликати захоплення і заманити до своїх лабет. Не хочеться цитувати цілі тексти, висвітлювати ту всю чортівню та й перечитувати повністю те все, адже теж існує і церковна заповідь, аби злих книжок і писем не читати, але щоб про якийсь об’єкт вдало виловитися, варто його, певною мірою, пізнати. Так діє християнська апологетика і так буде справедливіше й об’єктивніше.
Вона нібито не погоджується з відродженою «РУНВірою» лжепророка Лева Силенка, тобто з тим, що пропагатор «рідної української національної віри» бажає скоронувати український народ під своєю релігією, адже, за її словами, яка користь з тієї власної національної віри, якщо вона не дієва (виходить, що християнство наполовину з білою магією проти волі Творця дієвіше чи як?!). Гарафіна Маковій, як дізнаємося, є за монотеїзм, царювання Христа, а не за явне язичництво. Проте це не цілком так – бачимо в її лексиці лукавство. Жінка є проти абортів (що похвально), вбивства невинних діточок, є буцімто проти магів-екстрасенсів, представників недоброї чи проміжної сили і їхнього методу насилля. Не схвалює і алкоголізму, лихословства, атеїзму (атеїсти не раз критикують також відхилення у вірі, марновірство…). Наголошує водночас на потребі строгого посту по середах-п’ятницях, дотримуванні Божих заповідей… Пише заодно і про міць молитви (молитва, нагадаю, теж присутня в магічній реальності, насамперед коли нею Бога провокується очікується від неї моментального результату – від «молитви» як такої, часом за гроші, а не від волі Господа та й не завше це становить правдиву розмову з Творцем з Ним, бо поняття можуть підмінюватися…), немовби обожнює свічу, називає її життям, бачить у ній велику тайну, хоча її, як знаємо, не можна ставити одночасно Богові і Його противникові дияволові: служити, так би мовити, згідно зі Святим Писанням, двом панам… Заявляє жінка, що свічки багато чого знають.
Гріховні забобони чи не на кожному кроці. Народознавець Гарафіна називає місяць (а хто ж Його премудрий Сотворитель?) князем пітьми (чогось подібного не знаходимо в Біблії – там якраз дідько розуміється під ним!). І за його участю нібито робляться різні небезпечні речі, він, за нею, супроводить всяке зло. Є «оком нечистої сили» і «диявольським слугою», «фотографує» в людині зло, котре та вчинила, приносячи її на розплату… Місяць приносить зло, спиває силу… Яке макабричне очевидне марновірство! І в такому ж дусі чи не вся ця сумнівна книга.
Все знаходиться на могутніх Божих долонях. Не можна надавати сотвореним речам надприродної сили, котрої вони аж ніяк не мають, бо це є гріхом забобонства… Пані Гарафіна Маковій має натомість своє розуміння гріха, відмінне від церковного, на жаль… Варто краще ознайомитися з першою Господньою заповіддю, з усіма прогрішеннями, що з неї випливають, аби не ширити таких дурниць на свій же осуд. Це сказано не в образу, але на користь як її особисту, так і інших, що тим у некритичний спосіб переймаються.
«Не розкидайте будь-куди сміття, бо будуть лишаї, гнилі зуби і ясна, бородавки і всяка інша нечисть, що ліпиться до вашої шкіри… » (ст. 234). Звичайно, сміття треба викидати у визначене для цього місце – смітник, проте не треба вдаватися знову до забобонства, а краще поправити своє недбальство, коли щось таке трапилося, і дбати більше про особисту гігієну тіла, здоров’я, щоб не чіплялися якісь захворювання. Чи не так?
«Ялинка на Різдво – це примноження сили. Ялинка у новорічну ніч – це програмація зла… Ялина дерево сумне (я б так не сказав...), складне, яке не любить компанії і є потенційний вампір по відношенню до людей із упадком Божественної сили…».
Забавно! Бідне деревце у трактуванні вчительки. Та ми вже якось звикли до того, що ялина прикрашує наші оселі на Новий Рік включно з Різдвом Спасителя, бо є гарним символом Його народження, хоч інколи шкода, що цих зеленопишних молодих лісових красунь так швидко зрубують…
«Купляючи іноземне (ст. 237), ви затягуєте карму чужої країни на свою дітородну основу, позбавляєтесь захистку дітородної утроби від рідної землі, поки у вас є гріх, а на землі – межі і кордони…». Ще такого досі, направду, не чув! Чомусь важко повірити, що Гарафіна користується в житті суто всім українським при нинішній ситуації: продуктами, одягом, побутовими речами, якщо імпорт-експорт доволі розвинуте явище в різних цивілізованих країнах. Слід додати, що поняття «карми» є окультним, тобто богопротивним, присутнє у східних нехристиянських релігіях і не має нічого спільного із суттю Спасителевого Слова, а, отже, і християнством.
«Не одягайте одяг (ст. 253) своїх батьків, якщо не хочете повторювати їхньої долі. Флюїди негативу, що вже запрограмовані там, тягнутимуть біди на вашу судьбу, як би ви той одяг не чистили та не прали, якщо душа ваша буде хоч у якомусь гріху…». Дивина та й годі! Слава Богові, що ці абсурдні нісенітниці люди зі здоровим глуздом, справжньою вірою, притьмом відкидають, бо знають що доля людини залежить від всемогутнього Творця, а не від якихось матеріальних речей, що знищуються… І долі різні-прерізні. Людина отримала від Всевишнього свободу, тож є вільною і ніщо не може її детермінувати, тому що то суперечило б первісному задумові Бога. Так навчає сам Вседержитель.
«Народ у народних святах». Тобто звичаї, традиції, обереги, винесені народом протягом віків і які народознавець збирала протягом десятиліть та відсортувала на основі її бачення чи яснобачення швидше… Краще читати життя святих о. Андрія Труха, ЧСВВ, і книги про нашу християнську традицію, що написані, наприклад, церковними письменниками, ніж те все… Магічні, напівмагічні звернення до Божих угодників. Виглядає якось наївно й облудно. Роз’яснення важливих християнських свят, празників теж у тому ж дусі. Треба позбавлятися ворожінь, як уже було згадано раніше, не світити свічку дідькові та Богові. І не ворожити в ніч на Андрія чи ще в якийсь час, бо так робили колись предки, а краще ставати більше свідомим та практикуючим християнином, що вміє відрізнити з Божою поміччю біле від чорного. Свята Христова Церква не закликає поєднувати християнські святкування із забобонами та магічністю, а, навпаки, бореться з цим, тому що є завжди у боротьбі зі злом, згідно з волею Господа…
«Відповідаємо на запитання» (1999 р.). Інше новаторське твориво. У книзі наявні відповіді на численні запитання людей відповідно до різноманітних аспектів життя, котрі було поставлено читачами загальноукраїнської газети «Економічноблагочестивий вісник». Там наче йдуть швидкоплинно роз’яснення з уст самого Небесного Отця завдяки «молитві» до Нього. Гарафіна Маковій про все докладно у Всевишнього, як виокремлено, допитувалась, тож є єдиним автором сам Він.
Хм, питань як відповідей багацько. Їх непросто перелічити, хоча можна, якщо постаратися. Коли я давав на усну рецензію цю книгу одному досвідченому ієромонахові, то він теж висловив щодо цих антибіблійних тверджень свою думку у дусі Христового Пастиря, адже там ідеться, крім іншого, і про духовенство, одначе це все вже вкотре потопає в озері забобонства та магізму.
Часто акцентується увагу на родовій лінії (родовому дереві), що може так само стати причиною всіляких бід, хворіб, кармі… Чогось подібного не знаходимо в автентичних церковних книгах, насамперед сучасних, зокрема Катехизмі. Відомо, що не завжди причиною певної хвороби може бути лишень гріх. Чинників захворювань немало. Не все це схоже на покарання. Відомо що якусь хворобу може також посилати й Господь Бог задля нашого освячення, бо, мабуть, якби їх не було, то ми могли б цілком зануритись у землю і не тільки. Можна тут згадати і праведного Йова, що страждав з Божого допусту. Страждання буває, як свідчать випадки, й корисним, та це вже друга тема. І, між іншим, кожен найперше сам за себе відповідає перед Богом за свої вчинки, адже особистої відповідальності як такої ще ніхто не відмінив. Ми не можемо відповідати за всі гріхи-провини інших, їхній відхід від Божої благодаті, — батьків, прабатьків, бо Божий Суд буде згодом, першою чергою, особистим… Як наголошує у згаданій книзі Михайло Маріїн, Таїнство Сповіді і належна покута знімають відповідальність нащадків за гріхи їхніх батьків. Хоча наслідки від нерозкаяних родових гріхів можуть зачепити з Божої волі. Та карма і родовий гріх протилежні поняття. І під терміном «карма», розуміється переселення душі. Закони карми невіддільні від законів астрології. А це наскрізь диявольське… Порушує по-святотатськи святі обітниці таїнства Хрищення.
Взагалі-то гріх у Гарафіниному розумінні – причина всякого фізіологічного лиха, хворіб. Вона, до речі, пише, що оперування людини теж із області гріха, тобто не можна оперувати… Щось мені це нагадує заборону переливання крові у свідків Єгови. Добре покладатися в усьому всеціло на допомогу Бога, Лікаря з небес, але земні лікарі також мають свою місію, покликані оздоровлювати людське тіло різними допустимими засобами, творити добро. Сам раз «пішов під ніж» до одного доброго львівського хірурга – у протилежному випадку, швидше всього, міг би не вижити, адже хвороба не була з простих… Зараз не жалкую, бо з Божою поміччю все скінчилося щасливо. Відмовлятися не завше коректно, особливо коли загроза очевидна та хвороба прогресує… Є невідкладні ситуації. Що, може відразу бігти до котроїсь ворожки, «цілителів», як дехто робить? І допуститися гріха через це… Навіть у Старому Завіті не заборонялося звертатися по допомогу до медицини. Особливу похвалу медичній професії знаходимо у текстах Сираха (пор. Сир. 38, 1-8, 12 наст.). Заборонялось, натомість, використання магії, що було пов’язано з ідолопоклонськими культами (пор. 2 Цар. 1, 1-4), на що дуже страждала тогочасна медицина…
Питання: «Чому після Причастя не можна цілувати ікони, а тільки хрест?»
Відповідь: «Хрест – це пряме випромінювання енергії Божого Сина. Ікона – це вже потойбічне світіння, енергія не пряма, у ній є елементи рукотворної сили: тобто і енергія іконописця, те що він своїм єством туди долучив».
Але ж хрест, Розп’яття теж є по різних Божих святинях рукотворними… А сила Божа одна як і Бог у Пресвятій Тройці єдиний. Навіть не хочеться того коментувати, знайомих гарафіниних забобонів. Ця вся «енергія», прояви окультизму, до якого не раз звертається, стоїть у горлі. Над цим усім витає лише Господь… Матеріальне безсиле саме по собі.
Ще один запит: «У нашому місті у багатьох людей на руках і ногах червоні плями. Кажуть, рожа. За що ж люди наказані такою свинячою болячкою?»
І відповідь: «За своє свиняче перед Богом життя…».
Знову кара, знову одне й те саме. Спробуй доказати це фаховому медикові, що непогано в цій справі обізнаний… Якщо вже на те пішло, то нема нікого без гріха. Тому потрібне якраз усім, мов повітря, постійне покаяння перед Богом.
Або «Зараз дуже модним пішло робити весілля одної неділі у молодого, другої – у молодої. Молода двічі одягає весільний убір. Чи не є це порушенням Божого Закону?»
Забобонне нецерковне пояснення: «Весільний убір одягається тільки раз, так як раз приходить до людини смерть. Двічі одягання убору веде до розладу сім’ї: хтось із подружжя швидко котиться до могили, йдуть серйозні хвороби, що можуть перекочуватися (якщо служать захистком благочестиві предки) на дітей…».
Цьому не треба просто вірити. Де таке пише: у св. Письмі чи бачимо щось подібне у святих отців? Хіба так навчає Христос, проповідують священики у храмах? Звичайно, ні. У Біблії написано: «Нехай станеться згідно з вашою вірою…». Коли хтось вірить у схожу неправду, провиняється проти найпершої заповіді Бога, може і статись… Невірність в одному (навіть малому) призводить часами до невірності в усьому (Божому Законі). Це ж є браком істинної віри у Господа Бога. Забобони витісняють справжню віру за межі серця... Їхня шкідливість для християнина очевидна.
Об’ємний твір «Очі згори», збірка народознавчих новел, взагалі пропонується кожному мов «Буквар», підручник на уроках з народознавства. «Мій рукопис, — мовить Гарафіна Маковій, — складає собою місток, що єднає моє бачення із способом життя предків. Щоб, хто хоче, вочевидячки переконавшись: їхні традиції, ритуали, обряди, звичаї – це відпресована мудрою спостережливістю істина, яка діє…». Так, діє… Але як, ми вже побачили неодноразово. І там, до речі, вирує забобонство, магічні ритуали, як наприклад, зі сіллю. «… Сіль, розпечена на вогні, відганяє від хати зло. І тут таки – повір’я: розсипати сіль – буде ворожнеча, сварка. Не позичай недобрій людині солі, бо зробить тобі на ній усіляке лихо…». А якщо сам недобрий, то як тоді? Наші предки не завжди поводилися правильно, як і ми всі тепер. Помилялися. Теж не були вільними від марновірства, різних ворожінь, часто поєднаних із відомими християнськими святами. Тому не варто їх чи їхніх дій обожнювати. Давайте будемо об’єктивними, говорити правду. Псевдохристиянські, з язичним забарвленням традиції варто викорінювати, а не знову відроджувати і робити християнство розмитим, згіршенням для невіруючих, скандалом. Лиш добре, що не шкодить душі, має право на існування, що не суперечить цілості відвічного Божого Закону. Вистачає бо богозневаг… Необхідно тут пам’ятати і про так звану інкультурацію, про яку мовиться в церковних документах.
І остання книга Олександра Нового «Прошу прийняти… Бесіди з Гарафіною Маковій». Як стверджено, документальні матеріали… Відразу натрапляємо на частину позитивних, безперечно, відгуків про Гарафіну Маковій, її діяльність, подібно як це знаходимо в різних газетах, наприклад, у львівському «Високому Замку» поруч реклами цілителів-ворожбитів, що часто прикриваються Богом, свічками з іконами. Вималювані подяки-оди вдячних людей з різних місць України і не тільки. Милих слів не бракує… Люди отримали не раз явну допомогу… Не усвідомлюючи цілковито від кого…
Від однієї галичанки: «…Приїхала зі Львова по допомогу моїй внучці. Від почутого зробилося моторошно. Виявляється, всі біди справляє чоловіка брат, самогубець»… Загалом п. Гарафіна говорить, що самогубцям закритий вхід до неба через страшний гріх, бо самовільно заскочили в торбу нечистого. Хто вкоротив собі віку (свідомо або несвідомо, за реформаторкою!) вже назавжди самовизначився. Нічого спільного із Спасителем нібито не мають теж ті, що були піддані кремації, спаленню (та Церква має відміну позицію!). Надзвичайно багато забобонів, пов’язаних із цим явищем та й покійниками, від хото в інший світ. Таке навіть у страшному сні не завжди присниться. До речі, вчення Католицької Церкви не зовсім гармонізує з Гарафіниним. Безумовно, самогубство є вбивством проти себе самого. І раніше Христова Церква навіть відмовляла в релігійному похованні такому. Проте зараз дивиться на це по-іншому: буває, людину до цього доводять, є різні важкі психічні хвороби, депресії. Тому часто бракує правдивої інформації про важкість акту та розумовий розклад, який перешкоджає розв’язанню, тобто провини може й не бути перед Богом або вона буде незначною. Це з погляду моральної теології. Тож не варто сьогодні, як це робить п. Гарафіна, робити такі радикальні висновки, бо ще не знаємо, що зустрінемо в житті, такому часом заплутаному… Під тягарем життєвого хреста (обставин) падають також, і не завжди подаємо таким вчасну руку помочі. Справедливий суд треба залишити для милосердного Бога. Самогубець теж потребує щирої молитви і може стрінути Божу любов посмертно…
З написаного видно, що Гарафіна, як це є в окультизмі, бачить на відстані події, людських осіб, чужі будинки, описує інтер’єр небачених до того часу кімнат, відає, якого кольору диван, де лежить криниця, віщує, розголошує таємне тощо. Зі свідчень очевидців, розповідає вона про минуле і майбутнє, за фотографією каже про життя і характер людини і все співпадає. Так чинять лишень ворожки, екстрасенси, що мають бісівські дари!.. Є, однак, люди, що її пораду вважають святою… Кажуть, що про цю чудесну унікальну жінку треба писати книжки… До неї ходять і цілими родинами. Одна особа з Чернівецької області написала у книзі відгуків, що «кожне слово Гарафіни Петрівни не видумане, а з Євангелія, вона вчить нас Божого Закону… Інша з м. Южноукраїнська пише: «Я закохалася в Вас і Вашу розповідь. Ви – Ангел Спаситель!». Бачиться й виключення її з контексту грішності (хоч всі провиняються, у більшій чи меншій мірі, тож покликані до Сповіді). Просто бракує слів… Бо навчає протилежне, ніж Господь у своєму Об’явленні, ніж представники Церкви, Святого Містичного Христового Тіла, яке й так вже досить пошматоване викривленою волею людини… Лиш Господь дарує спасіння, як людина того хоче.
Олександр Новий (Василь Березовський) в інтерв’ю з Гарафіною запитує її теж і про ім’я дитини – чи має воно якусь вагу? А вона відповідає ось так (ст. 108-109): «Має, якщо називають її не так як хрестили. Часом це відіграю фатальну роль. За іменем при охрещенні людина отримує ангела-охоронця. Називають по-іншому – відчіплюють від неї наставництво Божественної сили…». «Приїхали», називається. Ясна річ, що кожен отримує завдяки святій тайні Хрещення, як навчає Церква, ангела охоронця. І дуже рекомендується надавати дітям імена саме християнських святих, щоб дитина (людина) мала свого, так би мовити, патрона в небі. Але якщо через певні обставини відбувається легально зміна імені чи щось у тому роді, то це аж ніяк не означає, що Господь від неї відчужується. Цього нема в канонічній церковній літературі. Одна моя знайома зі східної України поміняла собі недавно через певні обставини життя не тільки ймення, але й прізвище. І якось нічого. Звикає помалу. Ходить до церкви, молиться…
Отож, як бачимо, не все так просто як може здаватися. Чарівництво проникає до Церкви, вплітається несправедливо у християнство, що певним чином випливає із творів Гарафіни Маковій. Ми не можемо бути дітьми за розумом, адже розум не суперечить вірі. Тож можемо відрізнити добро від зла, істину від фальші…
«Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним та необхідним. Пов’язувати успішність молитов або сакраментальних знаків з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, − означає впасти в забобони» (Катехизм Католицької Церкви, 2111). А досить чітко відображено у книгах-вченні Гарафіни Маковій. «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської» (1 Кор. 10, 21).
У підручнику з морального богослов’я Жана-Марі Обера читаємо, отже, що існує два типи забобонів: той, що вирує всередині релігії і також такий, що панує в позарелігійній сфері. Тепер, безумовно, наявні повсюди віщування сумнівних об’явлень, крім правдивих, визнаних святою Церквою, що привертають увагу люду, що часто є в пошуці надзвичайного, якихось сенсацій. Є забобони й священні. Мабуть, їх стільки, скільки й людей на землі, якщо не більше, однак світла Істина одна й незрушна. Було б доречно написати цілу книгу як контраргумент на лженауку Гарафіни, а Христовій Церкві засудити її вчення як єретичне, сектантське та шкідливе. І це не буде інквізиційним ходом – просто справедливим відділенням світла від темряви, фальші від правди. Вчителька поклоняється своєму «богові», але аж ніяк не християнському… Християнський Бог за такі речі справедливо карає! Доцільно її вчення найперше розглянути, для прикладу, єпископам на синоді УГКЦ, прийнявши відповідні міри, щоб вірні знали, де лежить Істина. Бо це теж, як на мене, важлива сучасна проблема, крім інших і обрядових у тому ж числі. На гріх не мовчиться…
У Словнику біблійного богослов’я написано ось що: «Створена вільною і здатною на вибір – бути з Богом чи без Бога – людина дістала від Нього самого владу над світом і не потребує жодної магії. Це гібридне мистецтво – усього лише спроба штучного поєднання релігії з окультними науками, магія може лише дати створений образ природи і зруйнувати дієвість віри… ». У св. Письмі є немало фактів переваги над чарівництвом Бога-Ягве і також Ісуса над темними силами, котрі пробуджують чари і ворожбу приводять у дію… Божий наказ – не ворожити та не чаклувати. До теми, у старозавітному ритуалі описано дії, запозичені від звичаїв поган, однак згодом очищені, щоб служити культові правдивого Бога. Коли в повсякденній діяльності не дозволялося користування кров’ю, то священнослужитель в ім’я Боже звершав на крові обряд очищення (пор. Лев 17, 11) і Союз Завіту (пор. Вих. 24, 8); кров повинна була заглушити теж голос гріха, що волав до Бога (пор. Лев 4). У цьому новому контексті зміст обряду змінився. Проте якщо обряд допроваджував до забобонів, то він мусів бути скасованим. Саме так знищено мідного змія, тому що він став предметом поклоніння (пор. 2 Цар. 18, 4). Щодо вживання ймення Бога, відомо що спочатку воно було дозволено цілому народові, та пізніше дозволялося виключно священикам (пор. Чис. 6, 27). Це вчинено з метою запобігти певним зловживанням, що мали місце під час заклинання єгипетських богів. Довідуємося з грецьких папірусів, які знайдено в Єгипті, про те, що древні чарівники без вагань користувалися святим Божим ім’ям і вимовляли його надаремно… (пор. Вих 20, 7). Залишилось так само занотованим у Біблії марновір’я ізраїльського царя Ахазії (пор. 2 Цар. 1, 2-4).
Хто вірить в забобони, той наче б’є перед нечистим поклони. Отець Юліан Катрій, ЧСВВ у важливій для духовного життя книзі «Божі заповіді» в рамках першої роз’яснює: «Хто грішить забобонами? Забобонами грішить той, хто створеним речам приписує силу, якої вони, за своєю природою не мають, або приписую їм більшу силу, ніж вони мають. Таке фальшиве переконання спонукує багатьох людей до віри в недоречні практики, які нібито захоронять їх перед нещастям і принесуть щастя…». Самі по собі створені речі не можуть нам ані допомогти, ані зашкодити, мати добрий чи лихий вплив на щоденність. Хто тримається забобонності, як підтверджує о. Юліан, той забуває ту християнську істину, що долею кожної людини керує у всіх справах якраз Боже Провидіння, а не щось інше, сотворене, матеріальне… «Хто вірить у забобони, той показує, що він не знає правд св. віри та що в нього дуже слабка віра або взагалі її немає… Чим хтось менше релігійний, тим більше схильний до віри в забобони…». І богопротивне ворожіння полягає в тому, що дехто з допомогою невідповідних засобів, бажає пізнати речі, котрі знані лишень одному Господеві. Альтернативи нема. «Всі справи нашого життя чи нашої майбутності відомі тільки єдиному Богові. Немає людини на землі, яка без Божої волі мала б ключ до таємниць чи майбутності нашого життя. По карах, якими Бог наказував людей, найкраще пізнати, як Він гидує всякими забобонами чи ворожінням». (о. Юліан Катрій, згадана книга).
Різні обереги-ритуали від пані Гарафіни, амулети тощо наче заміняють Бога, абсолютизуються, що є недопустимим з погляду офіційного християнства! Фальшиве вшанування Творця допроваджує до різних помилок та боягузтва. Хто любить забобони, той у них і потоне… Один філософ якось сказав, що краще взагалі не мати поняття про Бога, ніж мати про Нього поняття, Його недостойне. Нецерковні псевдохристиянські практики не ведуть добра. Християнські правди вчителька-народознавець хитро перемішала із звичайними прадавніми поганськими ритуалами та поняттями. За нею, навіть родимки на тілі є прямою дорогою до пекла…
У її творах, цьому дрімучому лісі марновірства, теж наявна і зневага хреста Господнього – вона рекомендує в забобонному дусі на зліплений із глини хрест з-під трьох монастирів плювати, кидати у вогонь, закопувати на цвинтарі чи десь у нечистих місцях, накреслювати хрест на шкірці овочів, яку потім викидаємо у смітник або в помиї, малювати хрест на п’яті каменем, дотуленим до жіночого статевого каналу або тваринячими нечистотами на чоловічому дітородному органі… Страшно, правда? Це ж її слова. І в цьому якраз криється пастка для християнської душі, богозневага до святого, Животворного Хреста божественного Спасителя, на котрому довершилася могутня місія відкуплення. Пригадую собі, що, як був ще малим, до мене вчили ставитися з неабиякою пошаною, трепетом до хреста Господньою. Особливо покійна бабця (може, й надмірно деколи…). Пам’ятаю, як вона мені говорила, що це свята річ, з котрою не поводяться будь-як. Забороняла мені бавитися хрестом чи хрестиком без потреби, робити якісь хрестовидні зображення на долівці і т. д. А тут… Як довідуємося, в 73-му каноні VI Вселенського Собору зафіксовано ось що: «Оскільки Животворний Хрест дарував нам спасіння, ми повинні дбати, щоб з пошаною прославляти те, чим спасаємося від первородного гріха. А тому, і думкою, і словом і почуттям віддаючи йому поклін, постановляємо: зображення хреста на землі, як дехто робить, повністю заборонити, щоб знак нашої перемоги не був зневажений тими, що ходять. Отож, від сьогодні тих, хто креслить на землі хрест, наказуємо відлучати від Церкви…».
Зі святими речами, з Господом Богом не жартують! Це не лишень звичайне народознавство, культура, історія, а, власне, щось більше. Навіщо йти проти святої Церкви, викликати з лісу вовка, породжувати зайві інтриги, даремно працювати, прикриватися Богом, спекулювати Його цілющим Словом, якщо то для Нього противне?.. Як пригадує у своїй книжці Михайло Маріїн і як твердить народна мудрість – для того, щоб розпізнати чи яйце тухле, то не обов’язково його їсти. Зло може й маскуватись. Фантастичні ілюзорні теорії Гарафіни в’яжуть людський рід по руках і ногах. Ця «проповідь» погана. Пахне сатанізмом. Це і ковтання жаб, і лизання підлоги в церкві, і ідолопоклонницьке обожнення предків, природи (вода в неї цариця) і заборона стригти жіноче волосся, бо це начебто – гріх, будження змія, що спокусив Єву (цікаво, а вона ходить непострижена?..) і… Займалась би краще п. Гарафіна рідною українською мовою, літературою, фольклором без релігії, її спотворення, гідними традиціями минувшини, тоді б було, напевно, менше проблем на церковно-релігійному грунті. Без зациклення на видумках-другорядностях, кармічному злі, а не на головному, суттєвому, що повсякчас і всюди має для християн значення. Та й молитва жінки забобонна: за своєю якістю правдива молитва – це єднання з Богом (у християнстві). А за суттю – пожива для душі, просвічення розуму, міст для проходження спокус, дзеркало духовного поступу тощо. Неначе діє принцип: брехливий в одному – брехливий в усьому…
Відкидаймо, дорогі браття та сестри, диявольські спокуси, а тримаймося міцно Церкви Христа та християнської догматики, будучи в Божій ласці, а не в сітці новітнього поганства. Диявол бо не відпочиває… Відьмацтво брудне. З нами Бог!
Макс Кмітливий
Живемо, любі, у світі поряд з різноманітним людом, розмаїтими світоглядними позиціями, а зокрема – з добром і злом… Стосовно релігійної площини, звернення очей-душі в напрямок божественно-священного, то справа тут не така вже й легка, адже смертна тілом людина здатна часто заблуджуватися, свої якісь сумнівні ідеї (фантазування) вважати «догматичними», неначе сплітати в одне ніч із днем. Що конкретно мається на увазі, зараз збагнете, бо зупинюся на час на декотрих творах-вченні такої уродженки української землі як Гарафіна Маковій. Це будуть передусім власні думки на основі християнських концепцій, що теж мають право на існування в сьогочасній дійсності.
Жінка має магічне розуміння світу, природи, буття людини під небесною виссю. Магія та ворожіння несумісні із служінням Господу Богу. Ворожба, магічно-окультна дійсність – все це підриває християнство, біблійну науку Всевишнього як таку, вчення святих отців Церкви, церковне Передання тощо. Тому треба свідомим християнам висвітлювати аспекти лжехристиянського «гарафіномаковійства», що нищить світло в душі та правдиву віру.
Одного разу побачив, що книги Гарафіни поряд з іншою християнської літературою продавала на подвір’ї храму св. Андрія, що у м. Львові, одна старша жінка. Це мене насторожило, адже я вже трохи на той час ознайомився з тою забобонністю, що лине з буковинського краю. Коли запитав її, навіщо вона продає ті шкідливі, недозволені книги, то вона мені відповіла, що вони є добрі… І читає їх сама…
Св. Іван Золотоустий у 54-ій Гомілії на Ді. 28, 2-3 залишив письмово: «Не обманюймо себе, диявол не може вчинити нам зла, коли ми чуйні…». Пишу, отже, чергову дискусійну статтю. Об’ємну. Вважаю це своїм святим обов’язком, бо не можу спокійно дивитися на дурисвітство. Переді мною на столі п’ять немаленьких книг п. Гарафіни Петрівни чернівецького видавництва «Факел», коломийського «Вік» та київського «Генеза», а саме – «Щоб жив на землі Христос», «Народ у народних святах», «Відповідаємо на запитання», «Очі згори. Народознавчі новели» та остання Олександра Нового «Прошу прийняти… Бесіди з Гарафіною Маковій». Різнобарвна література. Принадні обкладинки. На деяких християнські елементи. Легкий стиль читання… Між іншим, Гарафіна стверджує, що ті книги можна дарувати, якщо дарується, лише своїм дітям…. Це «багатство» я отримав задарма колись від одного молодого християнина із Золочівщини, якому якось потрапила до рук книжка Михайла Маріїна «Окультизм у християнстві», де він по-розумному і по-богословськи піддає критичному розглядові ту чудну писанину вчительки-народознавця із зеленої Буковини. І вона є в мене так само зараз на письмовому столі з досить вдалою обкладинкою: на ній диявол тримає велику білу плахту із зображенням небесного ангела, а перед ним біля дерева стоїть жінка... Сказано в Біблії, Божому Слові, що сатана, особливо за останніх часів, набиратиме образу ангела світла… У диякона Православної Церкви Андрія Кураєва, до речі, є така книга як «Окультизм у православ’ї».
У тому вченні, не раз завуальованій неправді під плащиком християнства, криється жахна небезпека, псевдорелігійний інформаційний вірус, своєрідний капкан для безсмертної душі… Якби ж вона займалася тільки (інколи й на пару з Олександром Новим) автентичними українськими традиціями, тим, що дозволено, має сенс без спотворення найціннішого, відвічних християнських цінностей, однак жінка заходить в контексті цього задалеко: сіє також забобони, марновірство, магічне розуміння, як уже згадувалося, довколишньої дійсності-природи, що дуже шкодить чистоті релігії, зокрема Христовій Вселенській Церкві, що покликана повсякчасно берегти Божу Істину перед багатьма ворожими суб’єктами з недобрими намірами…
Як житиме суціль на землі, а точніше в людській душі, Ісус Христос, наш дорогий Спаситель, радіти всьому, коли, наприклад, у книзі «Щоб жив на землі Христос» натрапляємо на ряд неприйнятних, першою чергою, з погляду здорового глузду, християнської віри, реалій.
На самому початку зазначено, що ця книга, мовляв, — надДари Святого Духа для всіх, хто захоче… вигнати із себе сатану. НадДари (цікаво, адже я з офіційної християнської літератури знаю саме про дари Св. Духа як такі та плоди!) – бо ніколи ще настільки не було розкрито таїнство гріха (!!) і т. д. А присвячено книгу, як видно, Гарафіниній дочці, через яку все сталося… «Те, що я бачу», — читаємо спершу.
Досить дивовижні отримані «небесні» об’явлення, новаторського проти церковного характеру, стара брехня, бачимо, вирішила приодітися трохи по-новому, щоб викликати захоплення і заманити до своїх лабет. Не хочеться цитувати цілі тексти, висвітлювати ту всю чортівню та й перечитувати повністю те все, адже теж існує і церковна заповідь, аби злих книжок і писем не читати, але щоб про якийсь об’єкт вдало виловитися, варто його, певною мірою, пізнати. Так діє християнська апологетика і так буде справедливіше й об’єктивніше.
Вона нібито не погоджується з відродженою «РУНВірою» лжепророка Лева Силенка, тобто з тим, що пропагатор «рідної української національної віри» бажає скоронувати український народ під своєю релігією, адже, за її словами, яка користь з тієї власної національної віри, якщо вона не дієва (виходить, що християнство наполовину з білою магією проти волі Творця дієвіше чи як?!). Гарафіна Маковій, як дізнаємося, є за монотеїзм, царювання Христа, а не за явне язичництво. Проте це не цілком так – бачимо в її лексиці лукавство. Жінка є проти абортів (що похвально), вбивства невинних діточок, є буцімто проти магів-екстрасенсів, представників недоброї чи проміжної сили і їхнього методу насилля. Не схвалює і алкоголізму, лихословства, атеїзму (атеїсти не раз критикують також відхилення у вірі, марновірство…). Наголошує водночас на потребі строгого посту по середах-п’ятницях, дотримуванні Божих заповідей… Пише заодно і про міць молитви (молитва, нагадаю, теж присутня в магічній реальності, насамперед коли нею Бога провокується очікується від неї моментального результату – від «молитви» як такої, часом за гроші, а не від волі Господа та й не завше це становить правдиву розмову з Творцем з Ним, бо поняття можуть підмінюватися…), немовби обожнює свічу, називає її життям, бачить у ній велику тайну, хоча її, як знаємо, не можна ставити одночасно Богові і Його противникові дияволові: служити, так би мовити, згідно зі Святим Писанням, двом панам… Заявляє жінка, що свічки багато чого знають.
Гріховні забобони чи не на кожному кроці. Народознавець Гарафіна називає місяць (а хто ж Його премудрий Сотворитель?) князем пітьми (чогось подібного не знаходимо в Біблії – там якраз дідько розуміється під ним!). І за його участю нібито робляться різні небезпечні речі, він, за нею, супроводить всяке зло. Є «оком нечистої сили» і «диявольським слугою», «фотографує» в людині зло, котре та вчинила, приносячи її на розплату… Місяць приносить зло, спиває силу… Яке макабричне очевидне марновірство! І в такому ж дусі чи не вся ця сумнівна книга.
Все знаходиться на могутніх Божих долонях. Не можна надавати сотвореним речам надприродної сили, котрої вони аж ніяк не мають, бо це є гріхом забобонства… Пані Гарафіна Маковій має натомість своє розуміння гріха, відмінне від церковного, на жаль… Варто краще ознайомитися з першою Господньою заповіддю, з усіма прогрішеннями, що з неї випливають, аби не ширити таких дурниць на свій же осуд. Це сказано не в образу, але на користь як її особисту, так і інших, що тим у некритичний спосіб переймаються.
«Не розкидайте будь-куди сміття, бо будуть лишаї, гнилі зуби і ясна, бородавки і всяка інша нечисть, що ліпиться до вашої шкіри… » (ст. 234). Звичайно, сміття треба викидати у визначене для цього місце – смітник, проте не треба вдаватися знову до забобонства, а краще поправити своє недбальство, коли щось таке трапилося, і дбати більше про особисту гігієну тіла, здоров’я, щоб не чіплялися якісь захворювання. Чи не так?
«Ялинка на Різдво – це примноження сили. Ялинка у новорічну ніч – це програмація зла… Ялина дерево сумне (я б так не сказав...), складне, яке не любить компанії і є потенційний вампір по відношенню до людей із упадком Божественної сили…».
Забавно! Бідне деревце у трактуванні вчительки. Та ми вже якось звикли до того, що ялина прикрашує наші оселі на Новий Рік включно з Різдвом Спасителя, бо є гарним символом Його народження, хоч інколи шкода, що цих зеленопишних молодих лісових красунь так швидко зрубують…
«Купляючи іноземне (ст. 237), ви затягуєте карму чужої країни на свою дітородну основу, позбавляєтесь захистку дітородної утроби від рідної землі, поки у вас є гріх, а на землі – межі і кордони…». Ще такого досі, направду, не чув! Чомусь важко повірити, що Гарафіна користується в житті суто всім українським при нинішній ситуації: продуктами, одягом, побутовими речами, якщо імпорт-експорт доволі розвинуте явище в різних цивілізованих країнах. Слід додати, що поняття «карми» є окультним, тобто богопротивним, присутнє у східних нехристиянських релігіях і не має нічого спільного із суттю Спасителевого Слова, а, отже, і християнством.
«Не одягайте одяг (ст. 253) своїх батьків, якщо не хочете повторювати їхньої долі. Флюїди негативу, що вже запрограмовані там, тягнутимуть біди на вашу судьбу, як би ви той одяг не чистили та не прали, якщо душа ваша буде хоч у якомусь гріху…». Дивина та й годі! Слава Богові, що ці абсурдні нісенітниці люди зі здоровим глуздом, справжньою вірою, притьмом відкидають, бо знають що доля людини залежить від всемогутнього Творця, а не від якихось матеріальних речей, що знищуються… І долі різні-прерізні. Людина отримала від Всевишнього свободу, тож є вільною і ніщо не може її детермінувати, тому що то суперечило б первісному задумові Бога. Так навчає сам Вседержитель.
«Народ у народних святах». Тобто звичаї, традиції, обереги, винесені народом протягом віків і які народознавець збирала протягом десятиліть та відсортувала на основі її бачення чи яснобачення швидше… Краще читати життя святих о. Андрія Труха, ЧСВВ, і книги про нашу християнську традицію, що написані, наприклад, церковними письменниками, ніж те все… Магічні, напівмагічні звернення до Божих угодників. Виглядає якось наївно й облудно. Роз’яснення важливих християнських свят, празників теж у тому ж дусі. Треба позбавлятися ворожінь, як уже було згадано раніше, не світити свічку дідькові та Богові. І не ворожити в ніч на Андрія чи ще в якийсь час, бо так робили колись предки, а краще ставати більше свідомим та практикуючим християнином, що вміє відрізнити з Божою поміччю біле від чорного. Свята Христова Церква не закликає поєднувати християнські святкування із забобонами та магічністю, а, навпаки, бореться з цим, тому що є завжди у боротьбі зі злом, згідно з волею Господа…
«Відповідаємо на запитання» (1999 р.). Інше новаторське твориво. У книзі наявні відповіді на численні запитання людей відповідно до різноманітних аспектів життя, котрі було поставлено читачами загальноукраїнської газети «Економічноблагочестивий вісник». Там наче йдуть швидкоплинно роз’яснення з уст самого Небесного Отця завдяки «молитві» до Нього. Гарафіна Маковій про все докладно у Всевишнього, як виокремлено, допитувалась, тож є єдиним автором сам Він.
Хм, питань як відповідей багацько. Їх непросто перелічити, хоча можна, якщо постаратися. Коли я давав на усну рецензію цю книгу одному досвідченому ієромонахові, то він теж висловив щодо цих антибіблійних тверджень свою думку у дусі Христового Пастиря, адже там ідеться, крім іншого, і про духовенство, одначе це все вже вкотре потопає в озері забобонства та магізму.
Часто акцентується увагу на родовій лінії (родовому дереві), що може так само стати причиною всіляких бід, хворіб, кармі… Чогось подібного не знаходимо в автентичних церковних книгах, насамперед сучасних, зокрема Катехизмі. Відомо, що не завжди причиною певної хвороби може бути лишень гріх. Чинників захворювань немало. Не все це схоже на покарання. Відомо що якусь хворобу може також посилати й Господь Бог задля нашого освячення, бо, мабуть, якби їх не було, то ми могли б цілком зануритись у землю і не тільки. Можна тут згадати і праведного Йова, що страждав з Божого допусту. Страждання буває, як свідчать випадки, й корисним, та це вже друга тема. І, між іншим, кожен найперше сам за себе відповідає перед Богом за свої вчинки, адже особистої відповідальності як такої ще ніхто не відмінив. Ми не можемо відповідати за всі гріхи-провини інших, їхній відхід від Божої благодаті, — батьків, прабатьків, бо Божий Суд буде згодом, першою чергою, особистим… Як наголошує у згаданій книзі Михайло Маріїн, Таїнство Сповіді і належна покута знімають відповідальність нащадків за гріхи їхніх батьків. Хоча наслідки від нерозкаяних родових гріхів можуть зачепити з Божої волі. Та карма і родовий гріх протилежні поняття. І під терміном «карма», розуміється переселення душі. Закони карми невіддільні від законів астрології. А це наскрізь диявольське… Порушує по-святотатськи святі обітниці таїнства Хрищення.
Взагалі-то гріх у Гарафіниному розумінні – причина всякого фізіологічного лиха, хворіб. Вона, до речі, пише, що оперування людини теж із області гріха, тобто не можна оперувати… Щось мені це нагадує заборону переливання крові у свідків Єгови. Добре покладатися в усьому всеціло на допомогу Бога, Лікаря з небес, але земні лікарі також мають свою місію, покликані оздоровлювати людське тіло різними допустимими засобами, творити добро. Сам раз «пішов під ніж» до одного доброго львівського хірурга – у протилежному випадку, швидше всього, міг би не вижити, адже хвороба не була з простих… Зараз не жалкую, бо з Божою поміччю все скінчилося щасливо. Відмовлятися не завше коректно, особливо коли загроза очевидна та хвороба прогресує… Є невідкладні ситуації. Що, може відразу бігти до котроїсь ворожки, «цілителів», як дехто робить? І допуститися гріха через це… Навіть у Старому Завіті не заборонялося звертатися по допомогу до медицини. Особливу похвалу медичній професії знаходимо у текстах Сираха (пор. Сир. 38, 1-8, 12 наст.). Заборонялось, натомість, використання магії, що було пов’язано з ідолопоклонськими культами (пор. 2 Цар. 1, 1-4), на що дуже страждала тогочасна медицина…
Питання: «Чому після Причастя не можна цілувати ікони, а тільки хрест?»
Відповідь: «Хрест – це пряме випромінювання енергії Божого Сина. Ікона – це вже потойбічне світіння, енергія не пряма, у ній є елементи рукотворної сили: тобто і енергія іконописця, те що він своїм єством туди долучив».
Але ж хрест, Розп’яття теж є по різних Божих святинях рукотворними… А сила Божа одна як і Бог у Пресвятій Тройці єдиний. Навіть не хочеться того коментувати, знайомих гарафіниних забобонів. Ця вся «енергія», прояви окультизму, до якого не раз звертається, стоїть у горлі. Над цим усім витає лише Господь… Матеріальне безсиле саме по собі.
Ще один запит: «У нашому місті у багатьох людей на руках і ногах червоні плями. Кажуть, рожа. За що ж люди наказані такою свинячою болячкою?»
І відповідь: «За своє свиняче перед Богом життя…».
Знову кара, знову одне й те саме. Спробуй доказати це фаховому медикові, що непогано в цій справі обізнаний… Якщо вже на те пішло, то нема нікого без гріха. Тому потрібне якраз усім, мов повітря, постійне покаяння перед Богом.
Або «Зараз дуже модним пішло робити весілля одної неділі у молодого, другої – у молодої. Молода двічі одягає весільний убір. Чи не є це порушенням Божого Закону?»
Забобонне нецерковне пояснення: «Весільний убір одягається тільки раз, так як раз приходить до людини смерть. Двічі одягання убору веде до розладу сім’ї: хтось із подружжя швидко котиться до могили, йдуть серйозні хвороби, що можуть перекочуватися (якщо служать захистком благочестиві предки) на дітей…».
Цьому не треба просто вірити. Де таке пише: у св. Письмі чи бачимо щось подібне у святих отців? Хіба так навчає Христос, проповідують священики у храмах? Звичайно, ні. У Біблії написано: «Нехай станеться згідно з вашою вірою…». Коли хтось вірить у схожу неправду, провиняється проти найпершої заповіді Бога, може і статись… Невірність в одному (навіть малому) призводить часами до невірності в усьому (Божому Законі). Це ж є браком істинної віри у Господа Бога. Забобони витісняють справжню віру за межі серця... Їхня шкідливість для християнина очевидна.
Об’ємний твір «Очі згори», збірка народознавчих новел, взагалі пропонується кожному мов «Буквар», підручник на уроках з народознавства. «Мій рукопис, — мовить Гарафіна Маковій, — складає собою місток, що єднає моє бачення із способом життя предків. Щоб, хто хоче, вочевидячки переконавшись: їхні традиції, ритуали, обряди, звичаї – це відпресована мудрою спостережливістю істина, яка діє…». Так, діє… Але як, ми вже побачили неодноразово. І там, до речі, вирує забобонство, магічні ритуали, як наприклад, зі сіллю. «… Сіль, розпечена на вогні, відганяє від хати зло. І тут таки – повір’я: розсипати сіль – буде ворожнеча, сварка. Не позичай недобрій людині солі, бо зробить тобі на ній усіляке лихо…». А якщо сам недобрий, то як тоді? Наші предки не завжди поводилися правильно, як і ми всі тепер. Помилялися. Теж не були вільними від марновірства, різних ворожінь, часто поєднаних із відомими християнськими святами. Тому не варто їх чи їхніх дій обожнювати. Давайте будемо об’єктивними, говорити правду. Псевдохристиянські, з язичним забарвленням традиції варто викорінювати, а не знову відроджувати і робити християнство розмитим, згіршенням для невіруючих, скандалом. Лиш добре, що не шкодить душі, має право на існування, що не суперечить цілості відвічного Божого Закону. Вистачає бо богозневаг… Необхідно тут пам’ятати і про так звану інкультурацію, про яку мовиться в церковних документах.
І остання книга Олександра Нового «Прошу прийняти… Бесіди з Гарафіною Маковій». Як стверджено, документальні матеріали… Відразу натрапляємо на частину позитивних, безперечно, відгуків про Гарафіну Маковій, її діяльність, подібно як це знаходимо в різних газетах, наприклад, у львівському «Високому Замку» поруч реклами цілителів-ворожбитів, що часто прикриваються Богом, свічками з іконами. Вималювані подяки-оди вдячних людей з різних місць України і не тільки. Милих слів не бракує… Люди отримали не раз явну допомогу… Не усвідомлюючи цілковито від кого…
Від однієї галичанки: «…Приїхала зі Львова по допомогу моїй внучці. Від почутого зробилося моторошно. Виявляється, всі біди справляє чоловіка брат, самогубець»… Загалом п. Гарафіна говорить, що самогубцям закритий вхід до неба через страшний гріх, бо самовільно заскочили в торбу нечистого. Хто вкоротив собі віку (свідомо або несвідомо, за реформаторкою!) вже назавжди самовизначився. Нічого спільного із Спасителем нібито не мають теж ті, що були піддані кремації, спаленню (та Церква має відміну позицію!). Надзвичайно багато забобонів, пов’язаних із цим явищем та й покійниками, від хото в інший світ. Таке навіть у страшному сні не завжди присниться. До речі, вчення Католицької Церкви не зовсім гармонізує з Гарафіниним. Безумовно, самогубство є вбивством проти себе самого. І раніше Христова Церква навіть відмовляла в релігійному похованні такому. Проте зараз дивиться на це по-іншому: буває, людину до цього доводять, є різні важкі психічні хвороби, депресії. Тому часто бракує правдивої інформації про важкість акту та розумовий розклад, який перешкоджає розв’язанню, тобто провини може й не бути перед Богом або вона буде незначною. Це з погляду моральної теології. Тож не варто сьогодні, як це робить п. Гарафіна, робити такі радикальні висновки, бо ще не знаємо, що зустрінемо в житті, такому часом заплутаному… Під тягарем життєвого хреста (обставин) падають також, і не завжди подаємо таким вчасну руку помочі. Справедливий суд треба залишити для милосердного Бога. Самогубець теж потребує щирої молитви і може стрінути Божу любов посмертно…
З написаного видно, що Гарафіна, як це є в окультизмі, бачить на відстані події, людських осіб, чужі будинки, описує інтер’єр небачених до того часу кімнат, відає, якого кольору диван, де лежить криниця, віщує, розголошує таємне тощо. Зі свідчень очевидців, розповідає вона про минуле і майбутнє, за фотографією каже про життя і характер людини і все співпадає. Так чинять лишень ворожки, екстрасенси, що мають бісівські дари!.. Є, однак, люди, що її пораду вважають святою… Кажуть, що про цю чудесну унікальну жінку треба писати книжки… До неї ходять і цілими родинами. Одна особа з Чернівецької області написала у книзі відгуків, що «кожне слово Гарафіни Петрівни не видумане, а з Євангелія, вона вчить нас Божого Закону… Інша з м. Южноукраїнська пише: «Я закохалася в Вас і Вашу розповідь. Ви – Ангел Спаситель!». Бачиться й виключення її з контексту грішності (хоч всі провиняються, у більшій чи меншій мірі, тож покликані до Сповіді). Просто бракує слів… Бо навчає протилежне, ніж Господь у своєму Об’явленні, ніж представники Церкви, Святого Містичного Христового Тіла, яке й так вже досить пошматоване викривленою волею людини… Лиш Господь дарує спасіння, як людина того хоче.
Олександр Новий (Василь Березовський) в інтерв’ю з Гарафіною запитує її теж і про ім’я дитини – чи має воно якусь вагу? А вона відповідає ось так (ст. 108-109): «Має, якщо називають її не так як хрестили. Часом це відіграю фатальну роль. За іменем при охрещенні людина отримує ангела-охоронця. Називають по-іншому – відчіплюють від неї наставництво Божественної сили…». «Приїхали», називається. Ясна річ, що кожен отримує завдяки святій тайні Хрещення, як навчає Церква, ангела охоронця. І дуже рекомендується надавати дітям імена саме християнських святих, щоб дитина (людина) мала свого, так би мовити, патрона в небі. Але якщо через певні обставини відбувається легально зміна імені чи щось у тому роді, то це аж ніяк не означає, що Господь від неї відчужується. Цього нема в канонічній церковній літературі. Одна моя знайома зі східної України поміняла собі недавно через певні обставини життя не тільки ймення, але й прізвище. І якось нічого. Звикає помалу. Ходить до церкви, молиться…
Отож, як бачимо, не все так просто як може здаватися. Чарівництво проникає до Церкви, вплітається несправедливо у християнство, що певним чином випливає із творів Гарафіни Маковій. Ми не можемо бути дітьми за розумом, адже розум не суперечить вірі. Тож можемо відрізнити добро від зла, істину від фальші…
«Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним та необхідним. Пов’язувати успішність молитов або сакраментальних знаків з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, − означає впасти в забобони» (Катехизм Католицької Церкви, 2111). А досить чітко відображено у книгах-вченні Гарафіни Маковій. «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської» (1 Кор. 10, 21).
У підручнику з морального богослов’я Жана-Марі Обера читаємо, отже, що існує два типи забобонів: той, що вирує всередині релігії і також такий, що панує в позарелігійній сфері. Тепер, безумовно, наявні повсюди віщування сумнівних об’явлень, крім правдивих, визнаних святою Церквою, що привертають увагу люду, що часто є в пошуці надзвичайного, якихось сенсацій. Є забобони й священні. Мабуть, їх стільки, скільки й людей на землі, якщо не більше, однак світла Істина одна й незрушна. Було б доречно написати цілу книгу як контраргумент на лженауку Гарафіни, а Христовій Церкві засудити її вчення як єретичне, сектантське та шкідливе. І це не буде інквізиційним ходом – просто справедливим відділенням світла від темряви, фальші від правди. Вчителька поклоняється своєму «богові», але аж ніяк не християнському… Християнський Бог за такі речі справедливо карає! Доцільно її вчення найперше розглянути, для прикладу, єпископам на синоді УГКЦ, прийнявши відповідні міри, щоб вірні знали, де лежить Істина. Бо це теж, як на мене, важлива сучасна проблема, крім інших і обрядових у тому ж числі. На гріх не мовчиться…
У Словнику біблійного богослов’я написано ось що: «Створена вільною і здатною на вибір – бути з Богом чи без Бога – людина дістала від Нього самого владу над світом і не потребує жодної магії. Це гібридне мистецтво – усього лише спроба штучного поєднання релігії з окультними науками, магія може лише дати створений образ природи і зруйнувати дієвість віри… ». У св. Письмі є немало фактів переваги над чарівництвом Бога-Ягве і також Ісуса над темними силами, котрі пробуджують чари і ворожбу приводять у дію… Божий наказ – не ворожити та не чаклувати. До теми, у старозавітному ритуалі описано дії, запозичені від звичаїв поган, однак згодом очищені, щоб служити культові правдивого Бога. Коли в повсякденній діяльності не дозволялося користування кров’ю, то священнослужитель в ім’я Боже звершав на крові обряд очищення (пор. Лев 17, 11) і Союз Завіту (пор. Вих. 24, 8); кров повинна була заглушити теж голос гріха, що волав до Бога (пор. Лев 4). У цьому новому контексті зміст обряду змінився. Проте якщо обряд допроваджував до забобонів, то він мусів бути скасованим. Саме так знищено мідного змія, тому що він став предметом поклоніння (пор. 2 Цар. 18, 4). Щодо вживання ймення Бога, відомо що спочатку воно було дозволено цілому народові, та пізніше дозволялося виключно священикам (пор. Чис. 6, 27). Це вчинено з метою запобігти певним зловживанням, що мали місце під час заклинання єгипетських богів. Довідуємося з грецьких папірусів, які знайдено в Єгипті, про те, що древні чарівники без вагань користувалися святим Божим ім’ям і вимовляли його надаремно… (пор. Вих 20, 7). Залишилось так само занотованим у Біблії марновір’я ізраїльського царя Ахазії (пор. 2 Цар. 1, 2-4).
Хто вірить в забобони, той наче б’є перед нечистим поклони. Отець Юліан Катрій, ЧСВВ у важливій для духовного життя книзі «Божі заповіді» в рамках першої роз’яснює: «Хто грішить забобонами? Забобонами грішить той, хто створеним речам приписує силу, якої вони, за своєю природою не мають, або приписую їм більшу силу, ніж вони мають. Таке фальшиве переконання спонукує багатьох людей до віри в недоречні практики, які нібито захоронять їх перед нещастям і принесуть щастя…». Самі по собі створені речі не можуть нам ані допомогти, ані зашкодити, мати добрий чи лихий вплив на щоденність. Хто тримається забобонності, як підтверджує о. Юліан, той забуває ту християнську істину, що долею кожної людини керує у всіх справах якраз Боже Провидіння, а не щось інше, сотворене, матеріальне… «Хто вірить у забобони, той показує, що він не знає правд св. віри та що в нього дуже слабка віра або взагалі її немає… Чим хтось менше релігійний, тим більше схильний до віри в забобони…». І богопротивне ворожіння полягає в тому, що дехто з допомогою невідповідних засобів, бажає пізнати речі, котрі знані лишень одному Господеві. Альтернативи нема. «Всі справи нашого життя чи нашої майбутності відомі тільки єдиному Богові. Немає людини на землі, яка без Божої волі мала б ключ до таємниць чи майбутності нашого життя. По карах, якими Бог наказував людей, найкраще пізнати, як Він гидує всякими забобонами чи ворожінням». (о. Юліан Катрій, згадана книга).
Різні обереги-ритуали від пані Гарафіни, амулети тощо наче заміняють Бога, абсолютизуються, що є недопустимим з погляду офіційного християнства! Фальшиве вшанування Творця допроваджує до різних помилок та боягузтва. Хто любить забобони, той у них і потоне… Один філософ якось сказав, що краще взагалі не мати поняття про Бога, ніж мати про Нього поняття, Його недостойне. Нецерковні псевдохристиянські практики не ведуть добра. Християнські правди вчителька-народознавець хитро перемішала із звичайними прадавніми поганськими ритуалами та поняттями. За нею, навіть родимки на тілі є прямою дорогою до пекла…
У її творах, цьому дрімучому лісі марновірства, теж наявна і зневага хреста Господнього – вона рекомендує в забобонному дусі на зліплений із глини хрест з-під трьох монастирів плювати, кидати у вогонь, закопувати на цвинтарі чи десь у нечистих місцях, накреслювати хрест на шкірці овочів, яку потім викидаємо у смітник або в помиї, малювати хрест на п’яті каменем, дотуленим до жіночого статевого каналу або тваринячими нечистотами на чоловічому дітородному органі… Страшно, правда? Це ж її слова. І в цьому якраз криється пастка для християнської душі, богозневага до святого, Животворного Хреста божественного Спасителя, на котрому довершилася могутня місія відкуплення. Пригадую собі, що, як був ще малим, до мене вчили ставитися з неабиякою пошаною, трепетом до хреста Господньою. Особливо покійна бабця (може, й надмірно деколи…). Пам’ятаю, як вона мені говорила, що це свята річ, з котрою не поводяться будь-як. Забороняла мені бавитися хрестом чи хрестиком без потреби, робити якісь хрестовидні зображення на долівці і т. д. А тут… Як довідуємося, в 73-му каноні VI Вселенського Собору зафіксовано ось що: «Оскільки Животворний Хрест дарував нам спасіння, ми повинні дбати, щоб з пошаною прославляти те, чим спасаємося від первородного гріха. А тому, і думкою, і словом і почуттям віддаючи йому поклін, постановляємо: зображення хреста на землі, як дехто робить, повністю заборонити, щоб знак нашої перемоги не був зневажений тими, що ходять. Отож, від сьогодні тих, хто креслить на землі хрест, наказуємо відлучати від Церкви…».
Зі святими речами, з Господом Богом не жартують! Це не лишень звичайне народознавство, культура, історія, а, власне, щось більше. Навіщо йти проти святої Церкви, викликати з лісу вовка, породжувати зайві інтриги, даремно працювати, прикриватися Богом, спекулювати Його цілющим Словом, якщо то для Нього противне?.. Як пригадує у своїй книжці Михайло Маріїн і як твердить народна мудрість – для того, щоб розпізнати чи яйце тухле, то не обов’язково його їсти. Зло може й маскуватись. Фантастичні ілюзорні теорії Гарафіни в’яжуть людський рід по руках і ногах. Ця «проповідь» погана. Пахне сатанізмом. Це і ковтання жаб, і лизання підлоги в церкві, і ідолопоклонницьке обожнення предків, природи (вода в неї цариця) і заборона стригти жіноче волосся, бо це начебто – гріх, будження змія, що спокусив Єву (цікаво, а вона ходить непострижена?..) і… Займалась би краще п. Гарафіна рідною українською мовою, літературою, фольклором без релігії, її спотворення, гідними традиціями минувшини, тоді б було, напевно, менше проблем на церковно-релігійному грунті. Без зациклення на видумках-другорядностях, кармічному злі, а не на головному, суттєвому, що повсякчас і всюди має для християн значення. Та й молитва жінки забобонна: за своєю якістю правдива молитва – це єднання з Богом (у християнстві). А за суттю – пожива для душі, просвічення розуму, міст для проходження спокус, дзеркало духовного поступу тощо. Неначе діє принцип: брехливий в одному – брехливий в усьому…
Відкидаймо, дорогі браття та сестри, диявольські спокуси, а тримаймося міцно Церкви Христа та християнської догматики, будучи в Божій ласці, а не в сітці новітнього поганства. Диявол бо не відпочиває… Відьмацтво брудне. З нами Бог!
Макс Кмітливий
Підписатися на:
Дописи (Atom)